Батько російських гідролітаків Дмитро Григорович

Фото: Авиаконструктор Дмитрий Павлович Григорович, открытка 1989 года, изображение: goskatalog.ru / https://topwar.ru/uploads/posts/2022-02/grigorovichotkritka.jpg

Дмитро Павлович Григорович разом з Ігорем Івановичем Сікорським були видатними авіаконструкторами свого часу. Обидва конструктора народилися в Києві, але після революційних подій 1917 року їх життєві шляхи розійшлися кардинально. Дмитро Григорович залишився в Радянському Союзі, а Ігор Сікорський емігрував до США.
В історії Росії Дмитро Павлович Григорович залишився, в першу чергу, творцем літаючих човнів-літаків, здатних злітати з води і сідати на воду. Тільки до революції за проектами Григоровича було побудовано понад тисячу гідролітаків. Всього ж на його рахунку близько 80 конструкцій літальних апаратів.

Григорович захворів авіацією ще в Києві

Дмитро Григорович народився в Києві в 1883 році в сім'ї керуючого цукровим заводом і дочки земського лікаря. До початку Першої світової війни встиг отримати відмінну освіту. Закінчивши реальне училище, навчався в Київському політехнічному інституті, після закінчення якого в 1909 році як мінімум рік навчався в інституті в Льєжі. Ще в Інституті Григорович почав активно цікавитися авіацією, яка стрімко набирала популярність.
У Київському Політехнічному Інституті Григорович навчався в один час з іншим видатним конструктором Ігорем Сікорським – майбутнім творцем знаменитих літаків «Російський витязь» і «Ілля Муромець». Свої перші кроки в авіації конструктори робили буквально по сусідству.

Першу спробу створити власний літак Григорович зробив саме в Києві. Перший аероплан, який конструктор невигадливо позначив «Г-1», збирався буквально в сараї з того, що було під рукою. Закінчити цей літак, який планувалося оснастити двигуном потужністю 25 к.с., Дмитро Григорович не зміг через відсутність необхідного фінансування.

У 1911 році Григорович переїхав до Петербурга, де деякий час займався журналістською роботою, видавав журнал «Вісник повітроплавання». Але вже в 1912 році Дмитро Павлович став технічним директором заводу «першого російського товариства повітроплавання Щетиніна і Ко». Технічним директором Григорович став вже через місяць після роботи на підприємстві, настільки його знання в області авіації вразили власників заводу.
У 1913 році на завод випадково потрапив літаючий човен Donnet-Lévêque, який потребував ремонту носа. Цей окремий випадок справив величезний вплив на все життя Дмитра Григоровича, який досконально вивчив конструкцію літаючого човна і захворів гідроавіацією. Ще до початку Першої світової війни Дмитро Павлович встиг виготовити власний зразок літаючого човна, який отримав позначення М-1 («Морський перший»).

Григорович переосмислив саму ідею гідролітака

Спуск на воду літаючого човна М-5, 1923 рік, фото: goskatalog.ru 

Пошкоджений французький гідролітак Donnet-Lévêque Григорович розібрав буквально до гвинтика. Виконана робота наштовхнула конструктора на думку про те, що європейці роблять одну важливу помилку – вони беруть звичайний аероплан і встановлюють його на поплавкове шасі. У свою чергу, Дмитро Григорович зрозумів, що «літаючий човен» насамперед повинен бути саме човном.

На основі отриманих висновків Григорович створив власні креслення гідроплана. У запропонованому ним проекті фюзеляж гідролітака будувався за типом морських суден. Вже до кінця 1913 року конструктор представив перші проекти своїх літаючих човнів, які безперервно вдосконалював. По-справжньому вдалою стала п'ята версія гідролітака, яка з'явилася вже в роки війни. Попередні моделі м-1, м-2, М-3, М-4 не влаштовували Григоровича то своїми морехідними якостями, то недостатніми льотними характеристиками.

А ось літаючий човен п'ятої модернізації повністю влаштував і конструктора, і військових моряків. Літаючий човен М-5 був готовий на початку 1915 року. Двомісний дерев'яний біплан вийшов настільки вдалим, що пережив імперію. Серійна споруда М-5 тривала до 1923 року. Злітною поверхнею для літаючого човна м – 5 могла стати будь-яка водна поверхня, обмеженням була лише висота хвилі-не більше півметра.

Встановлений на гідролітаку мотор потужністю 100 к.с. дозволяв здійснювати польоти на швидкості до 105 км/год, максимальна висота польоту доходила до 3 300 метрів, а тривалість польоту – до 4 годин. При загальній вазі в 960 кг літаючий човен М-5, що надійшла на озброєння російського флоту в якості коригувальника артилерійського вогню і розвідника, могла брати на борт більше 300 кг корисного навантаження.

12 квітня 1915 року літаючий човен М-5 здійснив перший бойовий політ. Надалі човни даного типу використовувалися на Чорному морі і Балтиці, зокрема, й для бомбових ударів по об'єктах противника. На борт літак міг взяти до двох 160-кг бомб. Крім цього, на гідролітаку був 7,62-мм кулемет «Віккерс», так що льотчик і розвідник, що розміщувалися поруч у великій кабіні в передній частині фюзеляжу, могли вести і повітряний бій з противником.

Літаючі човни Григоровича воювали на Чорному морі й у Балтиці

Літаючі човни Григоровича виявилися як не можна до речі і вже в розпал війни були запущені в серійне виробництво. У 1916 році стався один з найвідоміших епізодів Першої світової війни з їх участю. 6 лютого 1916 року відразу 11 російських літаючих човнів М-5 вилетіли на бомбардування турецького порту Зонгулдак. Літаки скинули на порт 38 бомб, домігшись потоплення великого вугільного транспорту і декількох вантажних вітрильників.
Наліт, що тривав загалом 20 хвилин, закінчився благополучно, всі 11 гідролітаків повернулися на базу. Сама по собі повітряна атака порту показала, що гідролітаки стають грізною військовою силою. У тому ж році на Чорному морі вже діяла ціла авіаційна дивізія, до складу флоту увійшли 32 гідролітаки і чотири авіатранспорту.
Григорович же продовжував удосконалювати свої літаючі човни.

Творець перших радянських винищувачів

Истребитель И-5, фото: wikimedia.org

Творець вітчизняної гідроавіації доклав свою руку і до появи в СРСР перших винищувачів власної конструкції. Переїхавши до Москви в 1922 році, Григорович очолив конструкторське бюро заводу ГАЗ № 1 (колишній завод «Дукс»). Тут Дмитро Григорович реалізував проект першого радянського винищувача власної конструкці ї- і-1 («винищувач перший») під двигун «Ліберті» потужністю в 400 к.с. і-1 був випущений в єдиному екземплярі, але для свого часу літак був знаковим.
На основі проекту і-1, який недотягував до необхідних військовими тактико-технічних характеристик, Григорович створив винищувач і-2, на цей раз вибравши схему біплана. Після модернізації і доведення літак під позначенням і-2 біс був запущений в серійне виробництво. Всього в СРСР випустили 211 винищувачів даного типу. З наступних літаків до конвеєрної збірки дісталися також проекти винищувачів Григоровича і-Z і ІП-1. При цьому ІП-1 став останнім літаком Дмитра Павловича, який випускався серійно.
Помер видатний авіаконструктор 26 липня 1938 року у віці 55 років після важкої хвороби, у конструктора був рак крові. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі.