Михайло Старицький – батько українського театру

У цей день, 27 квітня 1904 року, в Києві помер український письменник, актор і режисер, один із засновників українського професійного театру Михайло Старицький. Сьогодні ми згадаємо цікаві факти з життя драматурга.

«Батько українського театру»

Іван Франко називав Михайла Старицького «батьком українського театру», який у 1874 р. спільно зі своїм троюрідним братом композитором Миколою Лисенком поставив першу оперету «Різдвяна ніч», а у 1882 р. спільно з м. Кропивницьким створив першу українську професійну студію. Через царський Емський указ 1876 р., який забороняв публікацію книг і постановку вистав українською мовою, Молодий театр ставив українські п'єси в Молдові, Польщі, Криму, Вільнюсі, Тифлісі, а Старицький, продавши родовий маєток, платив трупі за розцінками «імператорського театру», в якій блищали такі артисти, як Заньковецька, Саксаганський, Садовський, Кропивницький.

Подарував популярність Миколі Лисенку

Завдяки його постановкам світ упізнав лібрето опери Миколи Лисенка «Різдвяна ніч», «Утоплена», та «Тарас Бульба», інсценізацію п'єси «за двома зайцями» — на сюжет маловідомої тоді п'єси Нечуя-Левицького «На Кожум'яках», «Циганка Аза» за повістю Ю. Крашевського «Хатинка за селом», п'єсу «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», що утворюють золотий фонд української драматургії, які досі йдуть у багатьох театрах світу.

Потрапив під удар націоналістів

Націоналісти критикували Старицького За переклади на українську мову Пушкіна і Крилова, Лермонтова і Некрасова, за нововведення в українську мову неологізмів, які сьогодні увійшли в українську мову.

Не менш жорсткій критиці Старицький піддавався за публікацію частини творів російською мовою в російській періодиці, за «плагіат» — використання для своїх творів сюжетів п'єс інших авторів («Циганка Аза», «За двома зайцями» тощо). На захист Старицького виступали видатні діячі культури, письменники і вчені — Франка, Потебня, Багалій, Сумцов. Через постійні сутички з цензурою і заборони вистав з одного боку і поборників чистоти української мови, він підірвав здоров'я, помер у 1904 р. Про те ж, наскільки насправді любили неординарного письменника і театрального діяча не тільки його друзі і колеги, а й сотні тисяч громадян України та багатьох інших країн, свідчать слова його друга композитора Лисенка, сказані ним на похоронах Михайла Старицького: «Народний театр — справа надзвичайно важка, і багато людей на ньому провалилися. Потрібно було знати народне життя в такій мірі, щоб на сцені показувати її в правдивому, а не в спотвореному вигляді. Михайло Петрович вірно розумів, як потрібно показувати життя. Сам він не грав, але постановка кожної нової п'єси у нього завжди була чудово відшліфована, — все це наслідок якраз його старань і турбот».

Крім власне творчості, прославлений українець активно займався громадською діяльністю, особливо, питаннями національного руху. Він став культовою фігурою свого часу, зробивши величезний внесок у культурне та соціальне життя того часу.

Прогресивні погляди

Сучасники відзначають, що Михайло відрізнявся прогресивними поглядами, був неймовірно обдарованим у всьому, за що б не брався. Зокрема, як «справжній учитель молодих українських письменників», адже він був кумиром у сотень майбутніх поетів, письменників і драматургів, охоче переймали у Старицького секрети творчого успіху.

Вершиною його творчості літературознавцями і театральними критиками одностайно визнані твори для театру: лібрето опер Лисенка «Різдвяна ніч», «Втоплена», «Чорноморці», «Тарас Бульба», інсценізації: «за двома зайцями» (на сюжет п'єси і. Нечуя-Левицького «на Кожум'яках»), «Зимовий вечір» (за оповіданням Ожешка), «Циганка Аза» (за мотивами повісті Крашевського), «Хатинка за селом» тощо.

Його власні оригінальні п'єси: «Не судилося», «У темряві», «Ой, не ходи Гриць, та на вечорниці», «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», «Остання ніч», «Талан» увійшли до золотого фонду української драматургії.