#СловоДня БОГЕМА

У вас теж це слово асоціюється з чимось світським, розкішшю, гламуром, інтелігенцією, красивими прийомами? Але ні! Тлумачення слова «богема» - повна протилежність сформованої в наших умах асоціації.

Справжня богема («богеміан» - циганський) - відсутність роботи, житла, бідність, дозвільне проведення часу, бруд, повна антисанітарія, хаос.

Етимологія слова

Слово «богема» етимологічно сходить до Богемії, нинішньої Чехословаччини, яка була частиною Австро-Угорської імперії. Перекладається як «циганщина» і означає спосіб життя, радикально відмінний від нормального Європейського буржуазного порядку. За походженням богема-артистичне середовище. Зародилася вона на рубежі століть в центрі світової культури – Відні, потім в двадцяті роки перебралася в Париж.

«Сцени з життя богеми»

Наступний етап у зміні значення слова «богема» припадає на середину 19-го століття завдяки літературному творінню французького письменника і поета Анрі Мюрже (1822-1861 рр.) «Сцени з життя богеми», що вийшла у світ 1851 році.

У книзі розповідалося про молодих і бідних, нікому не відомих, художників, літераторів та інших артистичних натурах, що живуть своїм, незрозумілим для багатьох обивателів, життям. Вона дуже нагадувала життя циган.

Без певного місця проживання і постійної роботи, вічно без грошей, але при всьому при цьому, така ж безтурботна, весела і розгульна, як в циганському таборі. Вільні звичаї, алкоголь, наркотики, зневажливе ставлення до моральних канонів суспільства, абсолютна байдужість до наживи і влади, постійні суперечки на вічні теми про сенс життя, про творчість своєму і своїх друзів – ось невід'ємні супутники богеми того часу.

Завдяки популярності роману Анрі Мюрже на його основі були створені знамениті опери італійських композиторів Джакомо Пуччіні (1858-1924 рр.) в 1896 році і Руджеро Леонкавалло (1857-1919 рр.) в 1897 році під однією і тією ж назвою «Богема». Оперету відомого композитора Імре Кальмана «Фіалка Монмартру» була написана також за твором Анрі Мюрже «Сцени з життя богеми».

Усі ці твори, як ми бачимо, докорінно змінили уявлення про сенс слова «богема», що дало великий поштовх до популяризації та розвитку цього нового неформального руху у всіх великих містах Європи наприкінці 19-го початку 20-го століттях.

Російська богема і кафе «Бродячий собака»

Не обійшла стороною поява богеми і Російська держава. Представники творчих професій, художники, поети, письменники, студенти, артисти і просто люди, які розділяють погляди і звичаї богемського суспільства, стали збиратися разом в різних кафе і розважальних закладах, що носило явно клубний характер закритого типу з постійним членством.

Найвідомішим і популярним богемським закладом, було літературне кафе «Бродячий собака» у Петербурзі, яке було відкрито напередодні 1912 року актором і режисером Борисом Костянтиновичем Проніним (1875-1946 рр.) і проіснувало до 3 березня 1915 року.

У число постійних членів клубу входив практично весь колір так званого срібного століття М. Гумільов, В.Маяковський, Г. Ахматова, І. Северянин, О. Мандельштам і багато інших. Звісно, не обійшлося без багатих шанувальників молодих обдарувань, які виступали в ролі спонсорів. Ці матеріальні засоби дозволяли власникам клубу влаштовувати творчі вечори, святкування ювілеїв і всілякі прийоми.

Не можна не згадати про таких яскравих представників богеми як С. Єсенін, В. Сєров, М. Цвєтаєва, К. Коровін, В. Брюсов, Б. Пастернак.

Ці молоді талановиті люди шукали себе у вільній творчості і сподівалися, що революція дасть поштовх до народження нової людини з вільними формами самовираження. Але утопічні помисли розбилися об жорстоку дійсність, ілюзії розвіялися, що призвело до повного розчарування і до конфліктів з новою владою.

Радянська богема і «творча інтелігенція»

З'їздити у зарубіжні країни, тим більше капіталістичні або екзотичні, за часів «залізної завіси» була мрією будь-якої пересічної радянської людини і була величезною вдачею. Така можливість була загалом у представників творчих професій, так званої «творчої інтелігенції», яка представляла нашу країну за кордоном. Саме по ним судили з того боку «завіси» про радянську людину.