Чому США зобов'язані своєю незалежністю російській імператриці Катерині II
1 вересня 1775 король Великобританії Георг III звернувся з особистим посланням до імператриці Катерині II з проханням виділити російський військовий контингент і військові кораблі для придушення хвилювань в північноамериканських колоніях. Разом з тим Британський дипломатичний представник у Петербурзі Ганнінг отримав докладні інструкції щодо початку переговорів про направлення до Північної Америки 20-тисячного російського корпусу.
Це була перша з низки аналогічних прохань англійців протягом 70-80-х років XVIII ст.саме по собі звернення найвпливовішого світового монарха по настільки делікатній темі ставило Російську імперію в центр європейської політики. Адже поряд з потенційним бенефіціаром такої допомоги був і ряд держав, зацікавлених у втраті англійцями своїх володінь в Північній Америці.
Погляди і тих, і інших звернулися до Петербургу. Катерина II використала цю європейську зацікавленість для досягнення ключового завдання російської держави
Надії Лондона
У Лондоні вважали, що інтереси Росії та Англії в Північній Америці збігаються. Адже американська революція проголосила принципи, небезпечні для всіх тронів у світі. Крім того, американських колоністів підтримала Франція, а у Росії з Францією в XVIII столітті були традиційно ворожі відносини. Нарешті, російську зовнішню політику очолював англофіл граф Микита Панін.
До нього-то влітку 1775 року і звернувся британський посол в Петербурзі Роберт Каннінг з проханням свого короля Георга III: забезпечити набір і відправку в Північну Америку 20 тисяч російських солдатів. Англія обіцяла щедро оплатити російську кров і перевезти солдатів за океан на свій рахунок. В Америці вони надійшли б під командування британського генерала.
23 вересня 1775 в особистому посланні до короля Георга III імператриця Катерина II висловила обурення заколотом північноамериканських колоній проти свого законного короля. Але надати солдат відмовилася, пославшись на втому російської армії після війни з Туреччиною і придушення Пугачовського бунту.
Спроби без успіху
Тим часом справи в Америці йшли для Англії все гірше і гірше. Колоністи воювали «неправильно»: незважаючи на втрату ними найбільших міст, їх сили не зменшувалися, а тільки додавалися. Франція оголосила війну Англії і послала флот до берегів Америки. У Лондоні вирішили ще раз спробувати щастя з Росією.
У січні 1778 року на береги Неви прибув новий британський посол Джеймс Харріс. У його завдання входило домагатися не більше, не менше як російсько-англійського союзу проти Франції. Для дій проти північноамериканських колоністів Харріс припускав найняти щонайменше 10-тисячний Російський експедиційний корпус і відправити його за океан під командуванням вже російського генерала. Але і ця спроба не мала успіху.
Мотиви імператриці
Імператриця сама розкривала свої мотиви в приватних бесідах з Паніним. Вона вважала повстання північноамериканських колоністів цілком справедливим, викликаним діями англійського короля, якого знаходила дурним і марнославним (що було вірно). Крім того, «дійсною причиною відмови, крім неприязного особистого ставлення до Георга III, було бажання Катерини II дати урок Великобританії, чия морська і комерційна експансія завдавала шкоди російським інтересам», – вважає історик-американіст Едуард Іванян.
Можна сказати, що політика Катерини II відповідала не тільки не миттєвим, але і довгостроковим інтересам Росії. Адже США і Великобританія окремо були б слабкішими, ніж єдина Британська імперія, що володіла всією Північною Америкою. Так США домоглися суверенітету і зберегли територіальну цілісність за допомогою і підтримки Росії.