ua
ua ru
Що ви не знали про українську родину?
Культура і традиції
8 липня 2020
4 Коментаря

Картина Миколи Пимоненка

У День сім’ї, любові та вірності ми вирішили розповісти нашим читачам про особливості української родини, про творення сім'ї — у наших предків був не лише особистий, а й громадський характер. Українська родина відрізнялася особливостями свого побуту. Іноземці, які відвідували Україну, неодноразово відзначали охайність української сім'ї. Про це ми й розповімо вам у цій статті!

Чоловічі пологи та імена для малюків

Картина Миколи Пимоненка

Українська традиційна селянська культура 19 століття була християнською.

Зазвичай дітей хрестили наступного дня після пологів. Це видно по метричних книгах, записи у яких робили священики. У цих документах вказувалася дата народження, стать дитини, імена батьків й те, чи були вони в офіційному шлюбі.

Традиційному українському суспільству не були притаманні партнерські пологи. Чоловік не був присутнім під час процесу народження, хоча перебував недалеко і міг виконувати допоміжну функцію – щось принести, подати. У найархаічніших регіонах – у Карпатах та на Поліссі, був зафіксований обряд кувади. Це так звані чоловічі пологи. За переказами, знахарі могли за допомогою магії зробити так, що фізично чоловік відчуватиме біль породіллі, але фізіологічно народжуватиме жінка.

Імена немовлятам давав священик – їх називали на честь того святого або святої, пам’ять яких, за календарем, вшановувалася у день народження, хрещення або найближчими днями.

Коли дитина помирала охрещеною до 7 років, вважалося, що вона є ангелом, неохрещеною – потерчам.

Якщо баба-повитуха бачила, що дитина квола і може не дожити до наступного дня, вона мала право похрестити її – поливала водою перед іконами, давала ім’я.

Дітей до одного року не виносили з хати

 

Українці були переконані, що діти до одного року є найбільш енергетично незахищеними. Через це їх намагалися не виносити з хати. У цьому віруванні є раціональне зерно, тому що немовлята й справді мають слабкий імунітет, й поза своєю хатою могли підхопити хворобу.

Найбільшою смертність була серед дітей, які не досягли одного року. Материнство не позбавляло жінок від роботи по господарству. Батьки і всі члени родини, які були фізично дужими, працювали із самого ранку до пізньої ночі, глядіти дітей не було можливості, тому малі гинули від недогляду або здобували каліцтва.

Коли на початку 20 століття запроваджувалася земська медицина, на декілька сіл міг бути лише один фаховий лікар. Він просто не встигав об’їхати всіх хворих.

Лікарі у своїх нотатках писали, що селянки дуже погано харчуються і не завжди їхнє грудне молоко є калорійним, тому дітей переводили на додаткове харчування. За народними переконаннями, діти також помирали від зурочень.

На Поліссі було зафіксоване вірування про те, що двом матерям, які несуть на руках малих дітей, не можна зустрічатися на одній дорозі. Мовляв, якщо таке станеться, помре та дитина, яка є нижчою від іншої.

Знаючи це, одна із жінок могла підняти свою дитину. Інша, якщо це бачила і розуміла, казала: «Високо піднімаєш – глибоко закопаєш». Таке побажання смерті.

Жіноча незалежність українки

 

В українській літературі, в фольклорі – рівність в родині, або любов до дітей, плекання жінок, їх самостійність.

Наша жінка не терпіла невірності свого чоловіка. На відміну від російської сім'ї, де протягом віків допускалося навіть так зване снохацтво (співжиття свекра з невісткою) і де жінка зазнавала постійних принижень від деспотизму чоловіка, стосунки в українській родині будувалися на визнанні рівноправності чоловіка й жінки. Їхні взаємини характеризувалися певним демократизмом. Діалог Одарки і Карася з опери «Запорожець за Дунаєм» ілюструє цей момент дуже вдало: їхню «сварку» пронизує почуття рівності, добрий гумор і взаємна любов.

У традиції створення сім'ї в Україні існував звичай, коли дівчина сама сваталася до парубка: приносила в хату хліб, ставила на столі й мовчки чекала відповіді від батьків свого обранця.

Рівноправність стосунків виявила себе також у правах жінки на майно, зокрема, на так звану материзну, що не характерно для деяких інших народів, де повним власником є лише чоловік. Не поодинокими були випадки, коли жінка ставала навіть номінальним головою.

ДОВІДКА

У статті для ілюстрацій сільського життя ми використали картини Миколи Пимоненка. Він російсько-український художник-живописець, академік живопису Петербурзької академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
4 Коментаря
Коментарі (4)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити
Максим Кривоніс
08.07.2020

Дякую за довідку, бо картини живописця - неймовірна насолода. Кажу, як митець!

Chervona ruta
08.07.2020

Автор наводить чудові приклади з літератури. Пишіть такі статті частіше

Світлана Мазур
08.07.2020

Ніколи про такі традиції не чула - ви мене дивуєте :з

Олег Нечипоренко
08.07.2020

Вау! Дуже цікаво! Останнім часом мене також вабить культура наших предків

Зворотний зв'язок
Інформаційне агентство «Крим сьогодні», регістрація Роскомнагляду - ИА №ФС 77-78535 від 29 червня 2020 року
м. Сімферополь