«Указ про введення в Україні кріпосного права»: міф про «злодіяння» Катерини II

У різноманітних історичних календарях днем ​​3 (14) травня 1783 р прийнято датувати якийсь «Указ Катерини II про введення в Україні кріпосного права». Однак ні «Повне зібрання законів Російської Імперії», ні інші джерела такого документа не знають.

Указ про податки і територіальну реформу

В кінці 1781 - початку 1782 рр. Катерина II поширила на територію Малоросії положення своєї губернської реформи. Тепер територія колишніх городових козацьких полків ділилася на три намісництва, назви яких нагадували давньоруські князівства - Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське. Паралельно просувалося ще дві реформи - станова і військова. Козацька старшина і шляхта отримували права російських дворян, а козацькі полки остаточно перетворювалися в регулярні формування.

Логічним продовженням цього комплексу реформ стала фіскальна реформа. 3 (14) травня 1783 р підписаний іменний указ Сенату «Про податки з купецтва, міщан, селян та інших обивателів Губерній Київської, Чернігівської, Новгород-Сіверської, Харківської, Могильовської, Полоцької, Ризькій, Ревельській і Виборзькій; про збір мит з справ і з продаваних нерухомих маєтків в губерніях малоросійських і про поширення на Губернії права викуповувати нерухомі маєтки найближчим родичам за загальним Державним узаконенням».

У заголовку указу перераховані основні категорії податного населення. При цьому в самому тексті фігурують «посполиті або селяни казенного відомства, монастирські, церковні та поміщицькі» селяни, а також козаки. Указ просто закріпив податі з усіх категорій населення. Катерина, в своєму фіскальному указі, лише констатувала сформований до неї порядок.

Велика частина текса - це зрівняння в правах усіх міст, що входили до складу трьох малоросійських намісництв, з такими центрами як Київ, Чернігів, Ніжин тощо.

При цьому в регіоні зберігався феодальний пережиток - «у майже всіх малоросійських містах з різних нагод залишаються за дворянами і урядовими людьми двори з селянами і землі». Але в той же час були передбачені і міри для їх усунення. Уряд, в особі генерал-губернатора, брав на себе зобов'язання викупу у приватних осіб таких маєтків, але тільки в межах міста.

Міф про закріпачення

Щоб остаточно зруйнувати цю теорію змови варто відзначити, що всі ці норми поширювалися так само і на землі колишньої Слобідської Української губернії, розділеної за новою реформою між Харківським, Курським і Воронезьким намісництва, а також білоруськими і прибалтійськими губерніями.

 «Для відомого і вірного отримання казенних доходів в намісництва Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському і припинення побігу селян, що обтяжує поміщиків і мешканців, які залишаються в селищах, кожному з поселян залишитися в своєму місці та званні, де він за нинішньою останньою ревізією написаний. У разі ж переселення після видання цього указу поступати за загальними державними принципами», - ось ці кілька рядків з багатосторінкового документа у нас прийнято вважати «Указом Катерини про запровадження кріпосного права на Україні».

Цілком очевидно, що цей документ жодним чином не містить ніяких нововведень щодо соціального статусу селянства. Для порівняння, показове законодавче оформлення кріпосного права на землях Новоросії. Незабаром після смерті Катерини в 1796 р. новим імператором Павлом був виданий спеціальний указ: «Про припинення самовільного переходу селян з місця на місце в губерніях Катеринославської, Вознесенської, Кавказької і області Таврійської ...».

У випадку з Малоросією подібного документа ми не спостерігаємо. Норма, зафіксована в розлогому фіскальному указі травня 1783 р., яка в дійсності нічого нового не вводила і по-справжньому не виконувалася, була введена в першу чергу для заспокоєння козацької старшини, що перетворювалася на російське дворянство. У реальності, як було показано, указ від 14 травня 1783 році лише мимохідь торкався проблематики становища селянства і безпосередньо присвячений був зовсім іншим питанням.