В Україні разом із землею продадуть багатовікову культуру

В Україні прийняли закон про ринок землі. Зараз ця тема гостро постала в умах українських політиків і народу. Думки розділилися. Але, якщо подивитися на це питання трохи під іншим кутом. Адже земля для українця - це не тільки матеріальне благо, але й сотні років культурної спадщини, сподівань предків, літератури, живопису та кіно, це невід'ємна частина історії держави, яку зараз хочуть продати.

Наступним поколінням школярів стануть незрозумілими наріжні камені творів пера Івана Нечуй-Левицького, Івана Карпенка-Карого, Семена Гулака-Артемовського, Сергія Довженко, Ольги Кобилянської та самого Шевченка.

Знецінена література

«Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького здавалася всім забавною і актуальною завдяки конфлікту через межу між земельними наділами, сьогодні це не буде звучати злободенно. Любов до землі і культура землеробства, коли земельний наділ людини визначав її життя, стане незрозумілим архаїзмом. Земля українська перестане бути чимось священним, чимось особливим. В цей ранг не можна звести те, що можна продати.

«Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського взагалі не про Січ буде. Яка Січ, коли Дніпру нікуди буде текти? Неможливо уявити собі козака, який перепливає Дніпро, якщо всі берега будуть в приватній власності, споконвічні захисники земель українських просто не підступилися б до річки. Не кажучи вже про острови, на яких запорожці дуже любили свою здобич в очеретяних заростях приховувати. Втратять сенс жертви, принесені козацтвом в ім'я землі української - земля тепер тут під сою та ріпак, а не під козачі чуби розорана!

Краще смерть, ніж землю втратити?

Наприклад, описаним в п'єсі Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч»: в ній головний герой Герасим Никодимович Калитка, сільський багатій, зустрічається з невідомим євреєм, який пропонує йому махінацію - купити 100 тис. фальшивих рублів, заплативши за них тільки п'ять тисяч. Тим часом інший єврей пропонує Герасиму надійну справі - позичити п'ять тисяч рублів поміщику під заставу його земель. Поміщик не зможе повернути гроші, і земля опиниться в руках Калитки. Чи треба говорити, що подвійна махінація виявилася пшиком, але Калитці все-таки вдалося віддати не п'ять, а три тисячі рублів (тобто злегка надути візаві), хоча від спроби суїциду це не врятувало. Вийнятий з петлі «герой» говорить: «Пропала земля Смоквинова! Навіщо ви мене зняли з мотузки? Краще смерть, ніж така втрата». Здається, скоро цю п'єсу ставитимуть на всіх підмостках України ... Архетип аж надто актуальний!

І як виправдатися перед Тарасом Шевченко, який так мріяв на засланні повернутися в рідний край. Куди б сьогодні повернувся Кобзар? Все продано! 

Ольга Кобилянська у своїй повісті «Земля» також перестане бути зрозумілою. Наприкінці повість досягає найбільшого драматизму. Переживання старих Марії і Івоніки набувають хворобливий характер і призводять до переоцінки цінностей всього ними прожитого життя. Земля стає метафорою життя, суспільного устрою, символом особистого щастя і біди. Навіщо страждати, якщо все продати можна? Таже доля спіткає твори Довженка, які просякнуті особливою любов'ю до рідного краю.

А є проблемні питання сучасності, які зовсім втрачають сенс. Сьогодні Україна намагається відстояти Крим і Донбас, які, упевнена влада, «анексовані» або захоплені військовими діями з подачі «російського агресора». Назріває питання, що хоче відстояти Україна? Навіщо боротися за те, що все одно продадуть? І можливо люди, які проживають в цих регіонах, захищаючи свою землю в міру своїх сил, мають більше прав називатися українцями, спадкоємцями вікової культури.