ua
ua ru
«Мороз и сонце…»: початок календарної зими у культурі українців
Культура і традиції
3 грудня 2021
4 Коментаря

Ось і почався грудень – перший місяць календарної зими, надзвичайно важливий для культури українців. Саме на грудень припадають найдовші ночі та найкоротші дні, серед яких і день зимового сонцестояння (21 грудня).

Колись груднем називався передостанній місяць року. У давньоруські часи початок зимового літочислення йменувався «студнем». Разом з тим, в активному вжитку співіснувало чимало діалектних найменувань. З-поміж них найбільш відомі: «лютень», «хмурень», «стужайло», «студений», «мостовик» тощо. На західноукраїнських землях користувалися ще однією назвою – «трусим».

Художник Дмитро Артим

Хоч давнє народне прислів’я і стверджує, що «сумний грудень у свято і в будень», але все одно, цей місяць позначений особливою атмосферою: тут і кінець року, і цілий цикл різдвяно-новорічних свят: третя Пречиста (4 грудня), Катерини (7), Передандрія (12), Андрія (13), Варвари (17), Сави (18), Миколая (19), Ганни (22) і, нарешті, Спиридона Сонцеворота (25 грудня). Тож грудень, так само як і січень, був здебільшого місяцем відпочинку.

Введення в храм Пресвятої Богородиці

Як відомо, основою народного календаря, на відміну від астрономічного, чи елітарного, був вегетаційний рік. Отже, серед сучасних церковних дат неважко віднайти точку відліку зимового циклу.

Нею є день Введення в храм Пресвятої Богородиці, тобто 4 грудня. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня).

Художник Сергій Васильковський

Про це свято ІА «Крим Сьогодні» розповіла член Ради Регіональної громадської організації «Українська громада Криму», культуролог-етнолог Анастасія Лушнікова:

«По всій Україні від Введення починали розучувати колядки, виготовляти «вбрання» для колядників і переряджених. Майже повсюдно вірили в полаз: хто вранці першим завітає до хати, той буде полазником; від нього залежатиме щастя, здоров’я чи лихо. Достаток віщував молодий відвідувач, та ще й коли був з грошима; нещастя — старий, немічний, особливо стара баба або той, що приходив щось позичати. Щоб уберегти себе від таких випадкових відвідувачів, господарі подекуди старалися раненько ввести до хати свого «полазника»: вола, телицю, вівцю — своєрідне втілення селянського добробуту.

До Введення дівчата та молодиці повинні були закінчити тіпати чи терти льон і коноплі. Хто не впорається вчасно з цією роботою, накличе влітку бурю на поля, а на себе — зневагу людей. До того ж існувало повір’я, що в цей день надзвичайно активною є різна «нечиста сила», особливо відьми, які можуть чаклунськими діями відібрати молоко у корів. Ось чому майже по всій Україні люди вдавалися до різноманітних оберегів обсипали подвір’я і стайні маком-самосівом (видюком), обкурювали зіллям худобу, мастили вим’я маслом, часником, а на дверях стаєнь дьогтем рисували хрестики. Худобу в цей день щедро годували. У центральних районах України, на Поділлі спеціально варили з борошна густу киселицю і давали коровам — щоб густою була сметана», - розповіла Анастасія Лушнікова.

Художник Олександр Александровський

Весільні мотиви на початку зимового циклу

Давніми у цьому святі є і весільні мотиви. Найкраще виражені вони дівочими ворожіннями на щасливе заміжжя. Так, молоді гуцулки зранку на Введення юрмилися біля входу до церкви, аби серед перших увійти до храму слідом за священиком. Котрій щастило, та подумки примовляла собі: «Як ні тепер уводиш дівков (до церкви), так від нині за рік абис ні уводив вінченов (одруженою)». В інших районах України дівчата «на віддані» потай від сторонніх очей «святили» воду, щоб привернути до себе парубків. Для цього там, де сходяться три потоки, набирали у глечик чи миску води, розкладали поблизу вогнище і над полум’ям, примовляючи щось, переливали воду з посудини в посудину.

Художник Дмитро Левін

Введення в народі ще називали «Видінням». Це зумовлено народним віруванням, згідно з якими Бог у цей день відпускає душі померлих подивитися на своє тіло. Це християнізоване тлумачення. Поняття «дух», «душа» виникло набагато раніше, про що маємо цікаві свідчення в обрядовому фольклорі. З ними пов’язане усвідомлення «вирію» — місця, куди відходять душі після смерті. Як і живі, за законами дихотомії (парного протиставлення), поділялися на «своїх» і «чужих», так і після смерті душі (духи) поділялися на «своїх» і «чужих», «добрих» і «недобрих». Звідси й двоїстість в обрядових дійствах: з одного боку, вшановуємо покійних предків, з іншого — вживаємо найрізноманітніших оберегів від «нечистої сили».

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
4 Коментаря
Коментарі (4)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити
Поліна
03.12.2021

дуже цікаво! обожнюю матеріали про культуру моїх предків!!!

Елена
03.12.2021

Потрясающая статья... и потрясающие картины! Класс!

Danilo
03.12.2021

Зима - чудовий час, щоб вчитися новому... наприклад, навчитися цінувати не тільки минуле, а й майбутнє. Зима - час красивої казки. Білої і пухнастою казки. Бажаю усім її пізнати!

Sofiya
03.12.2021

Ой, весела в нас зима,

веселішої нема –

грає срібними зірками,

в’ється синіми димками,

снігом землю обійма.

 

Ой струнка ялинка в нас!

Скільки грає тут прикрас!

Ми зібралися юрбою,

разом з піснею новою рік

новий зустріти час! (М. Рильський)

Зворотний зв'язок
Інформаційне агентство «Крим сьогодні», регістрація Роскомнагляду - ИА №ФС 77-78535 від 29 червня 2020 року
м. Сімферополь