ua
ua ru
Життя і творчість «батька української прози» Івана Нечуя-Левицького
Відома постать
25 листопада 2021
2 Коментаря

Іван Нечуй-Левицький — видатний український письменник-реаліст, перу якого належать оповідання і повісті з народного життя, що становлять найбільш вагому та класично викінчену сторінку його творчості. Майстер слова мав на меті якомога глибше розробити «непочаті рудники» українського життя і створити правдиві образи людей з усіх верств суспільства. ... Видатний майстер художньої прози, Іван Нечуй-Левицький відобразив тяжке життя українського народу другої половини XIX століття, змалювавши селянство й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами.

Життєвий шлях

Іван Семенович Левицький народився 25 листопада 1838 р. в містечку Стеблеві, тепер Корсунь-Шевченківсь-кого району наЧеркащині, в родині священика. Дитинство хлопця минуло серед чарівної природи Надросся, у духовному світі краси рідної мови і пісні, поетичних народних звичаїв й обрядів. У батька були книжки відомих Українських істориків Дмитра Бантиша-Каменського і Миколи Маркевича, що теж позитивно вплинуло на формування зацікавлень хлопця, його інтересу до минулого рідного народу. Батько, який навчав грамоти селянських Дітей, дав перші знання і своєму синові. А з 1847 р. Іван Левицький навчається у Богуславському духовному училищі, після закінчення якого продовжує освіту в Київській духовній семінарії (1853—1859), а потім і в Київській духовній академії (1861—1865).

Навчаючись у духовній академії, Іван Левицький перебував під могутнім впливом Шевченкового «Кобзаря», публіцистики журналу «Основа», творів Марка Вовчка, Івана Тургенєва, статей Дмитра Писарєва. Звичайно, знайомство з українською літературою відбувалося насамперед через її самостійне студіювання. Відомо, що письменство відігравало важливу роль у формуванні його світогляду. Левицький після закінчення академії обрав шлях учителя російської словесності. Спочатку він працює в Полтавській духовній семінарії (1865—1866), а згодом у гімназіях польських міст Каліша (1866), Сідлеця (1867— 1872) і закінчує своє вчителювання у гімназії в Кишиневі (1873—1885).

Педагогічна праця Івана Левицького органічно поєднувалася з його літературною діяльністю. Певна річ, творчість українською мовою не заохочувалася властями, більше того — зазнавала репресивних ударів з боку царизму (пригадаймо хоча б валуєвський циркуляр 1863 р., емсь-кий указ царя 1876 р.), однак Левицький свідомо продовжував трудитися на ниві українського письменства.

Нечуй-Левицький був одним з організаторів у Кишиневі гуртка національно свідомих українських інтелігентів, очолював його. Начальник Бессарабського жандармського управління повідомляв у Петербург, що на квартирі Івана Левицького «збирається молодь, він сам підтримує зв'язки з державним злочинцем Драгомановим та ін. Друкує свої статті в «Громаді» (український журнал, що видавався в Женеві), пропагує серед молоді Кишинева малоросійську літературу».

Отже, Нечуй-Левицький, напевне, змушений був вийти у відставку. Так у 1885 р. він залишає Молдавію й оселяється в Києві. Продовжує займатися літературною творчістю, підтримує зв'язки з відомими громадськими і культурними діячами — Михайлом Стариць-ким, Миколою Лисенком, Марком Кропивницьким, Пантелеймоном Кулішем. Іван Франко, відвідавши письменника в 1885 р., писав, що здивувався, коли побачив «невеличкого, сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким голосом». Це аж ніяк не в'язалося з пафосом його творів, де відчувався «широкий розмах... руки», а їхній автор уявлявся «сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії». Однак саме ця внутрішня цільність і характеризує письменника. Так і в київський період Нечуй-Левицький написав ще понад тридцять творів («Невинна», «Афон-ський пройдисвіт», «Скривджені й нескривджені» та ін.), здійснив упродовж 1899—1914 рр. восьмитомне видання своїх творів.

Життя Івана Нечуя-Левицького обірвалося 15 квітня 1918 р. Поховано його на Байковому кладовищі в Києві.

Своєрідність стилю письменника

У зв'язку з 35 річчям літературної діяльності Нечуя-Левицького Іван Франко у статті «Ювілей Івана Левиць-кого (Нечуя)» (1905) чи не вперше в нашій критиці порушив питання про місце його творчості в історії української літератури та української суспільної думки. Незважаючи на те, що навіть прогресивні діячі, як Микола Костомаров чи Михайло Драгоманов, вважали, що українською мовою слід писати насамперед для селянства, Нечуй-Левицький, за справедливим спостереженням критика, свідомо творив для всієї нації, зокрема «для українських інтелігентів, яких бачив, може, очима свого духа в будущині, в народження яких вірив, вірячи в живучість і суцільність своєї нації».

Іван Франко, називаючи автора «Миколи Джері», «Кайда-шевої сім'ї», «Хмар» талановитим майстром слова, «творцем живих типів», акцентував на його вмінні спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Вчений образно називав Нечуя-Левицького «великим артистом зору», «колосальним, всеобіймаючим оком» Правобережної України. «Те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їхні характерні риси і передати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок» у якій бачить їх само».

Справді, проза Нечуя-Левицького доносить до нас яскраві картини з життя українського селянства, міщанства, заробітчан, духівництва, інтелігенції. Своїм пером письменник торкався тих багатьох граней української дійсності, які з різних причин досі або зовсім не показувалися, або відбивалися в літературі тільки частково.

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
2 Коментаря
Коментарі (2)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити
Danilo
25.11.2021

Чудовий і талановитий письменник!!!

Ігорь
25.11.2021

Кайдашева сім'я - моя улюблена книга!!!

Зворотний зв'язок
Інформаційне агентство «Крим сьогодні», регістрація Роскомнагляду - ИА №ФС 77-78535 від 29 червня 2020 року
м. Сімферополь