31 травня був підписаний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між РФ та Україною

Фото: президенти Росії та України Борис Єльцин і Леонід Кучма під час церемонії підписання пакету російсько-українських документів, 31 травня 1997 року (фото з вільних джерел)

31 травня 1997 року – 24 роки тому – був підписаний договір про дружбу і співробітництво РФ і України. угода між Україною і Російською Федерацією, в якій закріплюються принцип стратегічного партнерства, визнання непорушності існуючих кордонів, поваги до територіальної цілісності та взаємні зобов'язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці один одного. Цей договір припиняв дію попереднього договору між УРСР і РРФСР 1990-ого року, де підкреслювалося що він базувався на деклараціях про суверенітет обох сторін. Відомий також як «Великий договір.

Дія договору була припинена 1 квітня 2019 року за ініціативою офіційного Київа.

У Москві зазначили, що ці дії не відповідають інтересам народів двох країн і назвали їх «пострілом у власну ногу».

Історія підписання договору та зобов'язання сторін

Договір про дружбу між Росією і Україною, або Великий договір, був підписаний 31 травня 1997 р президентами обох держав — Леонідом Кучмою і Борисом Єльциним.

Основним каменем спотикання між двома країнами залишалося неврегульоване питання про статус Чорноморського флоту. Угода про розподіл флоту була підписана за три дні до укладення Великого договору — 28 травня 1997 року, що відкрило можливість підписання угоди: за РФ залишалися 80% флоту, але Україна залишала за собою право обмежувати військовий контингент Росії в Криму. Незважаючи на те, що в уряді і парламенті Росії існували значні опоненти, які говорили про те, що не можна визнавати Крим і Севастополь частиною України, він був ратифікований. Договір набув чинності майже через два роки після його підписання — 1 квітня 1999 року.

Тобто сторони офіційно визнали існуючі кордони, закріпивши принципи стратегічного партнерства. У документі міститься 41 пункт, на основі яких Москва і Київ давали один одному певні гарантії. Зокрема, сторони домовилися розвивати «рівноправне і взаємовигідне» співробітництво в економіці, утримуючись від завдання один одному економічного збитку, і забезпечувати свободу транзиту через території один одного. Вони також повинні були забезпечувати «захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин на своїй території», надавати можливість національним меншинам «зберігати і розвивати свою етнічну, культурну, мовну або релігійну самобутність і підтримувати, і розвивати свою культуру».

Договір забезпечував рівні права громадянам РФ на території України і навпаки.

«Постріл в ногу», або денонсація договору

Ситуація змінилася після перемоги Майдану в 2014 р, коли нова київська влада взяла курс на односторонній перегляд укладених раніше угод у сторону їх розриву, обґрунтовуючи це «російською агресією» проти України. Денонсації договору насамперед домагалися представники націонал-радикальних сил. У зв'язку з цим виникла юридична колізія: Україна оголошувала, що вона воює з державою, щодо якої діє договір про дружбу. Причина крилася у визнанні кордонів, бо у разі денонсації ці статті договору (а отже, і зобов'язання сторін) втрачають юридичну силу.

Варто відзначити, що діюча київська влада своїми ініціативами про обмеження прав російськомовних громадян і національних меншин, законами, спрямованими на тотальну українізацію, переписування історії, курс на вступ до НАТО сама перетворила договір на фікцію.

Насправді розрив Великого договору між Україною і РФ матиме істотне відношення для взаємин двох країн. Таким чином, в Показному прагненні «нашкодити Росії», чинна українська влада зробить гіршою долю мільйонів своїх співгромадян, які живуть і працюють на її території.