Вадим Роїк: «Творчість та мистецтво роблять людей кращими, вони починають розуміти один одного»

Фото: "Переяславська рада 2.0"

Сьогодні виповнилося 108 років із дня народження Героя України Віри Сергіївни Роїк. Її творчість змінила багато кому життя, вона виховала незліченну кількість учнів з різних країн світу. Майстриня брала участь в більш ніж 300 виставках, половина з яких були персональними. Віра Сергіївна досконало знала кілька сотень швів і бездоганно володіла символікою вишивки. Місією свого життя вона вважала популяризацію народної творчості. Віра Роїк щиро хотіла, щоб люди насолоджувались її улюбленою справою.

Зараз справу її життя продовжує Вадим Роїк. Наша редакція вирішила запитати сина великої вишивальниці про його спогади щодо життя та творчість Віри Сергіївни.

Віра Сергіївна навчала вишивці людей з різних країн. Чи є зараз учні, які досягли успіху за кордоном. Чи підтримують вони з вами зв'язок?

Так, є  такі учні. Вони живуть у Польщі, продовжують займатися вишивкою та підтримують відносини з нашою сім'єю. Після смерті Віри Сергіївни дві її учениці приїжджали, приходили до Кримського етнографічного  музею, де є експозиція присвячена Вірі Сергіївні, були на кладовищі. Вони мають дипломи міжнародних фестивалів. Також на Кубі є чоловіки, які займаються вишивкою.

Чи є історія, пов'язана з вишивкою Віри Сергіївни, яку ви часто згадуєте?

Коли мама зробила виставку у Варшаві, одна «пані» дуже хотіла купити її роботи, вона довго торгувалася та пропонувала будь-які гроші. «Я вам машину. А ви мені вишивки» - говорила вона. Але Віра Сергіївна сказала: «Нащо мені ця машина. Я займаюся мистецтвом» і відмовилася. На цьому все закінчилося, але вона ще довго сміялася над цією історією.

Ваша мама була суворою вихователькою, вона навчала когось в родині вишивці?

Мене лаяли, як і всіх. Я не був особливим. Мама була така сувора - не дай Боже! Вона жорстко виховувала мене, так вона ще потім і онуків, і правнуків, всіх в «їжакових рукавицях» тримала. Вони вишивати не хотіли, але мама не тільки в силу своїх переконань, а й в силу свого характеру владного змушувала їх займатися. Потім онукам навіть стало подобатися займатися вишивкою. Мабуть мама згадувала себе, коли в дитинстві вона не хотіла вишивати, а хотіла бігати, гратися, бавитися. Якби не Володимир Короленко (ред. російський письменник, журналіст, публіцист, громадський діяч), вона, напевно, так ніколи і не стала б вишивальницею. Тільки завдяки йому вона стала майстринею, адже одного разу в дитинстві їй довелося пообіцяти Володимиру Галактіоновичу, що вона «стане доброю господинею». Потім в одній з газет так і написали: «Короленко подарував світові велику вишивальницю».

Яка робота Віри Сергіївни стала для вас улюбленою?

Так, є, звичайно ж, така робота. Це рушник, він мені дуже подобається, називається «Червоні маки». Мама мені його на день народження подарувала, у мене був ювілей. Я вже не пам'ятаю, що вона мені тоді говорила, але рушник залишився.

Коли ви стали брати участь в популяризації творчості вашої матері, що наштовхнуло вас на таку діяльність?

Це сталося, коли Вірі Сергіївні виповнилося 95 років. І я зрозумів, що мені потрібно їй допомагати. До цього вона всюди їздила сама. Я був весь час зайнятий, у справах, потім я був на Кубі, і мені було ніколи. А після, коли з'явився час, я мав таку можливість. Тоді я вже їздив разом з мамою всією Україною. Де ми тільки не були! Ми відвідали всі обласні центри України, остання виставка була в Хмельницькому. Крім того, ми їздили до Росії в Москву, в Саратов, в Петербург, в Краснодар. Мама сама їздила в Калінінград. Було багато виставок і в Білорусії, і в Прибалтиці, і, звичайно за кордоном. Туди вона подорожувала самостійно, я тільки на машині в Німеччину її відвозив одного разу. У мами було багато пригод.

Чи пропонували ви Вірі Сергіївні нові ідеї для виставок?

Так! Особливо в останні роки, вже я пропонував. Завдання мами було таким: популяризація української вишивки в східних та південних регіонах України, звичайно ж, і в Криму. Для неї, перш за все, був Крим, де вона створила школу вишивки. На Сході ж України їй було потрібно зацікавити людей і долучити їх до вишивки. Вона хотіла, щоб вони відчували та розуміли народну культуру і творчість України. Справа у тому, що коли мама щось вишивала, то образи з голови, вона поєднувала з тим, що було за старих часів. У Віри Сергіївни було дуже багато візерунків, зразків. Для того, щоб це все вивчити, вона відвідала майже всі регіони України. Ось чому мама знала більше 300 видів вишивки. Куди б вона не поїхала, вона завжди вивчала вишивку. Через це у неї було багато учнів, вона своєю енергією заряджала людей. Їй завжди задавали питання, радилися і приносили свої незакінчені роботи. Так було всюди, де вона була.

Що для вас означає бути сином знаменитої та талановитої матері?

 Нічого особливого. Я відчуваю гордість, тому намагаюся теж пропагувати народну творчість. Творчість та мистецтво роблять людей кращими, вони починають  розуміти один одного, а це те, чого нам не вистачає сьогодні.