83 років першому переможному салюту Другої світової війни

5 серпня 1943 року в Москві було дано артилерійський салют військам, які звільнили Орел і Бєлгород. Цей салют був першим за час Великої Вітчизняної війни, тому і за Орлом, і за Бєлгородом закріпили назву «місто першого салюту».

Під час наступу радянські війська завдали великої поразки німецькій групі армій «Центр», просунулися в західному напрямку до 150 км, розгромили 15 ворожих дивізій, звільнили від окупантів значну територію, зокрема й обласний центр - Орел.

З ліквідацією орловського плацдарму противника, з якого він почав наступ на Курськ, різко змінилася обстановка на центральній ділянці радянсько-німецького фронту, відкрилися широкі можливості для розвитку наступу на Брянському напрямку і виходу радянських військ у східні райони Білорусії. Так почалася переможна дорога радянських військ на Берлін.

У перші дні серпня 1943 року Йосиф Віссаріонович Сталін виїхав на Калінінський фронт, в прифронтовій село Хорошево. Вранці наступного дня командувач військами фронту генерал Єременко доповідав йому обстановку і план майбутнього наступу. В кінці доповіді в хату, де проходила розмова, увійшов хтось із охоронців Сталіна і повідомив: «Наші війська звільнили Білгород!».

- Дуже добре! Чудово! - сказав Верховний. Потім, повернувшись до командуючого військами Калінінського фронту, зауважив:

- На світанку взяли Орел, тепер ось - Бєлгород. В один день звільнити два міста... Чудово! Як гадаєте, товаришу Єременко, правильно зробимо, якщо в честь такої Перемоги дамо салют в Москві?

Командувач не відразу знайшов, що відповісти. Сталін, розряджаючи обстановку, зняв телефонну трубку і подзвонив Молотову. Сказав, щоб до його приїзду в Державному Комітеті Оборони попередньо обговорили питання про салют...

Про подальший розвиток подій розповідали воєначальники, які втілювали ідею Верховного у життя.

- 5 серпня 1943 року Сталін повернувся з фронту, - згадував генерал армії Сергій Штеменко. - Антонова і мене викликали в Ставку, де вже зібралися всі її члени.

- Чи читаєте ви військову історію? - звернувся Верховний до Антонова.

Всі змішалися, не знаючи, що відповісти. Питання видався дивним: чи було їм тоді до історії ?

А Сталін тим часом продовжував:

- Якби ви її читали, то знали б, що ще в давні часи, коли війська брали перемогу, в честь полководців і їх військ гули усі дзвони. І нам непогано б відзначати перемогу більш відчутно, а не тільки вітальними наказами. Ми думаємо, - кивнув він головою на членів Ставки, - давати на честь військ і командирів, що їх очолюють, артилерійські салюти. І учинити якусь ілюмінацію...

Повернувшись до Генштабу, Антонов заглянув у військову історію, де сподівався знайти щось про артилерійські салюти, пов'язані з ними ритуали. Пошуки багато чого не дали. Однак окремі деталі були цікаві. Виявилося, що особлива роль у проведенні «вогненних потіх» належала Петру I. Цар особисто писав сценарії «небесних уявлень з золотими дощами...».

Під час організації та проведення першого салюту, виникло багато труднощів. По-перше, військові не мали холостих пострілів, а стріляти бойовими було небезпечно, снаряди, падаючи на місто, могли вразити людей. По-друге, ніхто не знав, як має виглядати процедура переможного салюту.

У штабі фронту почалися пошуки, посипалися пропозиції. Спочатку все впиралося в холості постріли. Бойових на складах було більш ніж достатньо. Але де взяти холості? Тоді всі давно забули, що вони існують в переліку боєприпасів для зенітних гармат. І все ж хтось згадав, що в передвоєнні роки в Костеревскому таборі була гармата, з якої щовечора давали постріл, який мав повідомити, що настав час сну. Виявилося, що для цієї мети були запасені холості боєприпаси. Їх нарахували 1.200 штук. Прикинули: щоб салют почули у всіх кінцях Москви, треба залучити близько сотні зенітних знарядь. Проста арифметика показала, що можна дати дванадцять залпів. Так, за винятком окремих деталей, і був організований перший салют Перемоги.