Полум'яний патріот, улюбленець солдатів - Микола Ватутін
Талановитий і досвідчений воєначальник, генерал армії, Герой Радянського Союзу, непересічна людина - Микола Ватутін за свою військову кар'єру пройшов шлях від червоноармійця до полководця. Свої позаочі називали його» генералом від перемоги«, а противник - з поваги»гросмейстером". Його ім'я назавжди пов'язане з перемогами радянських військ під час Великої Вітчизняної війни під Сталінградом і Курськом, при форсуванні Дніпра і звільнення України.
Микола Федорович Ватутін народився (3) 16 грудня 1901 року. Батьківщиною майбутнього генерала стало село Чепухіно Валуйського повіту Воронезької губернії. Сьогодні село носить ім'я свого знаменитого уродженця і називається Ватутіне, входить до складу Бєлгородської області.
Сім'я Миколи Федоровича відносилася до числа середняцьких селянських господарств, так як могла дозволити собі не тільки обробляти свій земельний наділ, а й брати в оренду додаткову ділянку землі. Сім'я була великою, Микола був одним з дев'яти дітей.
У 1909-1917 роках Микола навчався в місцевій церковно-парафіяльній школі, земському училищі міста Валуйки, комерційному училищі. До квітня 1920 року він жив і працював у рідному селі, а потім був призваний в РСЧА і в 1920-1922 роках проходив службу під Харковом і Луганськом. Частина, де служив Ватутін, вела бої з бандами Махно і Бєльського.
Здібності до навчання, наявність освіти, енергійність та ініціативність Ватутіна дозволили йому паралельно зі службою продовжити свою освіту вже у військовій сфері. У 1922 році він закінчив Полтавську піхотну школу, після чого продовжив службу вже на молодших командних посадах до 1926 року, пройшовши шлях від командира відділення до командира роти. У тому ж 1922 році Ватутін вступив в партію.
Однак 1922 рік став для Миколи Ватутіна не тільки роком перемог і особистісного зростання. У цьому ж році йому довелося пережити і особисту трагедію, коли від голоду померли його дід, батько і один з братів.
З 1926 по 1934 роки Ватутін проходить навчання у військовій академії імені М.в. Фрунзе в Москві. Паралельно успіхам у навчанні йому вдається просуватися вперед і по партійній лінії. Після закінчення в 1937 році Академії Генерального штабу Микола Федорович отримує звання комбрига, після чого починається період його служби на штабних посадах. З 1940 року Ватутін продовжує службу вже в Генеральному штабі в Москві.
З початком Великої Вітчизняної війни він отримує призначення на посаду начальника штабу Північно-Західного фронту і залишається на цій посаді до травня 1942 року. В умовах вкрай важкої ситуації командуванню, все ж вдалося стабілізувати фронт шляхом проведення як оборонних, так і наступальних операцій.
Повернення в Генеральний штаб і служба там в кінці весни-початку літа змінюється в липні 1942 року призначенням на посаду командувача щойно сформованим Воронезьким фронтом. На цій посаді Ватутін залишався до жовтня 1942 року. Не домігшись великих стратегічних успіхів на цьому напрямку, йому, тим не менш, вдалася інша дуже важливе завдання: постійними наступальними діями обмеженого характеру тримати на цьому напрямку противника в постійній напрузі, не дозволяючи йому перекидати сили звідси під Сталінград і на Кавказ.
25 жовтня 1942 року Ватутін отримав нове призначення. Він прийняв командування Південно-Західним фронтом, який мав завдати удару в рамках майбутньої операції «Уран» (контрнаступ під Сталінградом). Війська Ватутіна блискуче виконали своє завдання, а удар, нанесений ними, став просто нищівним для німецьких військ і військ їх сателітів. За успішне командування військами Ватутін став одним з перших кавалерів ордена Суворова I ступеня, а також отримав звання генерала армії.
Волею долі Ватутіну довелося командувати військами і в ході іншої успішної великої наступальної операції Червоної Армії, що закріпила перелом в ході війни. Йдеться про Курську битву, де Ватутін командував військами Воронезького фронту. Всю весну і половину літа до липня місяця Ватутін працював над створенням глибоко ешелонованої оборони в смузі свого фронту, так само як і його колеги, командувач центральним фронтом генерал армії Рокоссовський і командувач степовим фронтом генерал-полковник Конєв.
Війська Ватутіна впоралися зі своїм завданням, коли в липні 1943 року в наполегливих оборонних боях, вимотавши наступали німецькі війська, перейшли в контрнаступ спільно з іншими фронтами і розгромили противника. За ці успіхи Ватутін отримав орден Кутузова I ступеня.
У жовтні 1943 року Ватутін командує вже 1-м Українським фронтом. Але ця посада не була пов'язана з переміщенням генерала за посадами, а обумовлена реорганізацією лінії фронту після Курської битви, коли Воронезький фронт був перейменований в 1-ий Український. Під командуванням Ватутіна війська цього фронту продовжили наступальні дії, звільняючи Україну від німецько-фашистських військ.
Життя цього талановитого полководця, досвідченого воєначальника, непересічної людини, позаочі називався «генералом від наступу» або «генералом від перемоги», а противником з поваги «гросмейстером», обірвалася передчасно і трагічно.
29 лютого 1944 року машина Ватутіна, що їхав у супроводі членів штабу, була обстріляна українськими націоналістами з УПА. В ході перестрілки Ватутін отримав поранення в стегно, доставлений в госпіталь міста Рівне, а потім до Києва, де за життя генерала боролися кращі хірурги.
15 квітня 1944 Микола Федорович Ватутін помер від зараження крові в Києві, де і був похований в Маріїнському парку з усіма військовими почестями. У Москві ж був відданий салют честі своєму полководцю 24 залпами з 24 гармат.
Радянські воєначальники високо цінували особисті та професійні якості Ватутіна. Дуже позитивно про нього відгукувалися такі військові діячі, як Г.К. Жуков, а. м. Василевський та інші. 6 травня 1965 Микола Федорович Ватутін був нагороджений медаллю «Золота Зірка» і представлений до звання Героя Радянського Союзу посмертно. Ім'я полководця було увічнено в безлічі пам'ятників і обелісків, назвах вулиць і проспектів міст і населених пунктів по всьому Радянському Союзу.