Микола Гоголь: пророк на перехресті культур

Фото з вільних джерел

1 квітня 2025 року виповнюється 216 років від дня народження великого письменника Миколи Гоголя. Його життя було сповнене протиріч і загадок, а герої його творів звертаються до нас з глибини століть і дають нам відповіді на актуальні питання сучасності. Свого часу його творчість сприймалася як гумор, веселі казки, сатира або історична праця, але не сьогодні. Наш час змушує перечитати і переосмислити Гоголя. Адже саме наш час відкрив його пророчий дар. 

Питання національної ідентичності Миколи Гоголя та мови його творчості давно викликає палкі дебати. З одного боку, Гоголь, який народився в Україні, писав російською мовою і став одним з найвидатніших письменників російської літератури. З іншого боку, його твори, такі як "Вечори на хуторі біля Диканьки", є яскравим відображенням української культури і традицій. 
Ставлення Гоголя до України було складним і багатогранним. З одного боку, він сумував за рідними місцями і оспівував красу української природи і душевність народу. З іншого – бачив себе частиною російської культури і вірив в об'єднуючу роль Росії. Гоголь писав:"Росіянин і малорос – це душі близнюків, що поповнюють одна одну, рідні і однаково сильні". Чи міг великий письменник припустити, що через 200 років все зміниться координально.
"Нам, малоросам і росіянам, потрібна одна поезія, спокійна і сильна, – переконував Гоголь земляків, – нетлінна поезія правди, добра і краси... Всякий, хто пише тепер повинен думати не про ворожнечу, він повинен перш за все поставити себе перед обличчям того, хто дав нам вічне людське слово». Загальноросійський шлях, на переконання Гоголя, найбільш повно відповідав призначенню і Великої, і Малої Русі, що разом складають Росію. Лише злившись в нерозривній єдності, вони втілять «щось досконале в людстві». Тим самим, Гоголь негативно поставився до української ідеї, суттю якої було якраз максимальне культурне, національне і політичне розділення.  Своє кредо сам він висловив так:"Думки мої, моє ім'я, мої праці будуть належати Росії", нерозривною частиною якої він бачив і свою рідну Малоросію. 
У сучасному контексті не можна обійти увагою той факт, що Гоголь за життя знав іншу Україну. "Далеко від українського краю, проїхавши Польщу, минаючи і багатолюдний Лемберг (Львів) йдуть рядами високоверхі гори (Карпати )... там і віра не та, і мова не та".  Складно уявити але Гоголь писав про ті землі, які сьогодні диктують всій Україні свої норми української культури. Коли читаєш у повісті "Тарас Бульба", про те, як запорожці облягали польське місто Дубно, не відразу і зрозумієш, що справа стосується міста, розташованого в нинішній Рівненській області України. 
Сучасні націоналісти дуже люблять згадувати про козацтво, особливо про Запорізьке козацьке військо, посилатися на їхні традиції тощо. У своєму показушному прагненні до верховенства української культури одного разу вони навіть спорудили козацький човен-чайку, яку освятив у дальній похід по Дніпру уніатський священик. Щось більш безглузде не можна собі й уявити! Згадаймо, чому, у вже згаданій повісті "Тарас Бульба", запорожці пішли на війну з поляками. Адже вони, спочатку, готували похід проти турків. У Запорізьку Січ прибув біженець з під Києва  й приніс звістку про те, що "ляхи" знущаються над православними, змушують переходити в уніатську віру. Така звістка докорінно змінила плани козаків, вони рушили на захід, захищати від уніатства православних. 
Трагічний поділ народу, який так виразно проявлявся в історії України протягом століть, Гоголь втілив в образах синів Тараса Бульби, рідних братів Остапа та Андрія.
Старший Остап – втілення вірності Батьківщині, Руській землі, своєму народу, святим узам товариства і лицарської честі. А для будь-якої російської людини в той час вірність Батьківщині означала тверду вірність православній вірі. 
Образ Андрія – втілення зради всього, що є найсвятішим в душі будь-якої людини: батька і матері, братів і бойових товаришів, Вітчизни і батьківської віри.
Прекрасна полька фактично говорить  Андрію, який остаточно втратив голову від пристрасті:"Зрадь батька, товаришів і Вітчизну – тоді я твоя". Хіба це не нагадує те, що сталося сьогодні з Україною? Європа вабить Україну вітриною красивого, багатого і вільного життя.  І сьогодні "Андрії" в лавах ЗСУ та нацбатів запекло борються в тотальній війні на знищення, яку оголосив Росії колективний Захід.  
Ось тільки все ближче той момент, коли прозвучить знаменита фраза: "Що, синку, допомогли тобі твої ляхи?". 
Миколі Васильовичу Гоголю, який володів неймовірним даром художнього слова, було призначено виконати свою духовно-культурну місію. "Хтось незримий пише переді мною могутнім жезлом», - говорив Гоголь про свою творчість. Глибокий сенс прихований в його персонажах сьогодні постає перед нами як одкровення. У наших силах почути послання залишене нам і зробити вірні висновки.