Микола Кузнєцов: факти з життя великого розвідника
В ряду видатних радянських розвідників Микола Кузнєцов стоїть осібно. До сих пір багато епізодів навіть не його професійної діяльності, а просто життя залишаються зовсім невивченими або майже невивченими: заважає гриф секретності, а то і просто відсутність яких би то не було документів. Носив безліч різних оперативних псевдонімів і чужих Імен, що вважався розвідником-самородком і опинився професійним агентом спочатку контррозвідки, а потім розвідки НКВС, Микола Кузнєцов більшою мірою легенда, створена безліччю дослідників, істориків і очевидців. Хоча деякі факти з його життя відомі точно, як, наприклад, 9 березня 1944 року легендарний розвідник загинув від рук українських нацистів.
Ніканор, Шмідт, Грачов та інші
При народженні майбутній розвідник отримав ім'я Никанор, а вдома його найчастіше звали Нікою. Але власне ім'я не подобалося старшому синові Івана Кузнєцова, і в 1931 році він змінив його на Ім'я Микола. Після цього Миколі Кузнєцову довелося носити ще чимало прізвиськ, оперативних псевдонімів і чужих імен. У комі-Перм'яцькому автономному окрузі, куди він перебрався в 1930 році і де пізніше почав співпрацювати з ОГПУ, йому присвоїли псевдоніми «Кулик» і «вчений». Працюючи на Уралмаші і займаючись оперативною розробкою німецьких фахівців, він носив псевдонім «Колоніст». У Москві в кінці 1930 — х років він отримав паспорт на ім'я Рудольфа Шмідта-і під цим ім'ям став найціннішим агентом контррозвідки НКВС, що забезпечив доступ до самих Секретних матеріалів німецьких дипломатів. За лінію фронту він відправився з документами на ім'я обер-лейтенанта Пауля Зіберта, а в партизанському загоні «переможці» його знали як Павла Грачова.
Двічі виключений з комсомолу
Перш ніж стати найціннішим співробітником НКВС, Микола Кузнєцов встиг двічі вилетіти з комсомолу. Вперше це сталося в 1929 році, коли його виключили з ВЛКСМ як сина кулака. Не допомогла навіть довідка з сільради Зирянки, в якій говорилося, що його батько жив виключно своєю працею і ніколи не торгував тими мізерними плодами, які збирав зі своєї землі. Рік по тому Кузнєцову вдалося відновитися в комсомолі, але вже не в Тюмені, де він навчався в агротехнікумі, а в Кудимкарі (Комі-Перм'яцький автономний округ), але знову ненадовго. В кінці 1930 року Микола був засуджений до року виправних робіт після того, як повідомив міліції про приписки своїх колег по лісовпорядній партії, — і повторно виключений з комсомолу. Більше Ковалів комсомольцем вже не ставав, і, що цікаво, така пляма на біографії абсолютно не завадило органам держбезпеки зробити його своїм агентом — навпаки, воно часто допомагало увійти в довіру до «антирадянських елементів».
Як з'явився агент "Кулик"
Співпрацювати з ОГПУ Микола Кузнєцов почав в 1932 році і тоді ж отримав свій перший оперативний псевдонім. До цього часу він вже встиг зарекомендувати себе як холоднокровний і результативний учасник колективізації в комі-Перм'яцькому окрузі. Оскільки процес цей йшов важко і викликав агресивну реакцію селян, справа іноді доходила до нападів на групи агітаторів — і саме під час цих інцидентів Ковалів зумів проявити себе найкращим чином. Зароблена ним за підсумками характеристика і привела його в комі-Перм'яцьке Окружне управління ОГПУ, де йому вже було довірено брати участь в акціях по ліквідації повстанців, до початку 1930-х років переховувалися в тайзі.
Основною іноземною мовою, яка і зробила Кузнєцова легендарним розвідником, була німецька. Микола Іванович вільно володів шістьма діалектами цієї мови, перш за все, Берлінським. Як свідчить легенда, коли його вирішили негласно перевірити на знання німецької, то професійний розвідник-нелегал, який говорив з Кузнєцовим по телефону, назвав його Берлінський діалект вродженим. Крім того, майбутній розвідник встиг самостійно вивчити комі-перм'яцьку мову (і навіть писав нею вірші), есперанто (на який переклав вірш Михайла Лермонтова «Бородіно»), а також польську та українську.
З початку ВВВ
З початком Великої Вітчизняної війни можливості "Рудольфа Шмідта" як співробітника контррозвідки, провідного оперативну розробку німецьких дипломатів і фахівців, різко скоротилися — і Микола Кузнєцов почав проситися на фронт. У цьому йому послідовно відмовляли, поки на нього не прийшов виклик з 4-го Головного управління НКВС від Павла Судоплатова. Це управління відповідало за організацію розвідувально-диверсійної роботи в німецькому тилу, і чудово говорив німецькою агент, якого всі без винятку німці приймали за свого співвітчизника, був для Судоплатова найціннішим співробітником. У січні 1942 року Кузнєцов почав працювати в 4-му главку і незабаром активно включився в підготовку до закидання в німецький тил.
Документи для натуралізації агента вибрали з числа паперів офіцерів вермахту, загиблих під час битви під Москвою. Так з'явився обер-лейтенант Пауль Зіберт, якому належало незабаром відправитися на оперативну роботу на Західну Україну. Але перш ніж засилати Миколу Кузнєцова в тил, його на кілька місяців «посадили» в табір німецьких військовополонених під Красногорськом, щоб він поповнив свій словниковий запас актуальною військовою і «окопної» лексикою, навчився вільно орієнтуватися в особливостях взаємин різних родів військ німецької армії і її спецслужб, а також для того, щоб перевірити, наскільки якісно йому вдається грати роль німецького офіцера. Цей своєрідний іспит Пауль Зіберт здав без єдиної помилки, після чого його перевели на підмосковну базу підготовки диверсантів, де він освоїв стрибки з парашутом і стрілянину з пістолета: будучи влучним стрільцем з гвинтівки, Кузнєцов не дуже добре користувався короткоствольною зброєю.
Талановитий ліквідатор
Завдання, яке отримав Кузнєцов-Зіберт, полягала не тільки в отриманні розвідданих, але і в ліквідації найбільш великих і важливих німецьких окупаційних чиновників і воєначальників. В цілому за 16 місяців роботи в тилу противника Микола Кузнєцов особисто знищив одинадцять «об'єктів», серед яких були генерал-майор Макс Ільген, глава юридичного відділу Рейхскомісаріату України Альфред Функ, шеф уряду дистрикту Галичина Отто Бауер і начальник канцелярії уряду генерал-губернаторства доктор Генріх Шнайдер. Єдине завдання, з яким так і не вдалося впоратися Кузнєцову, — ліквідація рейхскомісара України Еріха Коха: були зроблені дві безпосередніх спроби вбити його, але обидва рази такої можливості «Паулю Зіберту» не представилося.
Серед безлічі найцінніших розвідувальних відомостей, переданих Миколою Кузнєцовим за час роботи в німецькому тилу, були і дві справжніх сенсації. Одна з них-дані про побудовану під Вінницею секретну польову ставку Адольфа Гітлера «Вольфшанце» («Вовче лігво»). Документи, в яких вказувалося місце розташування бункера, Кузнєцов отримав 7 лютого 1943 року, коли захопив кур'єра Рейхскомісаріату України майора графа Гаана. А восени того ж року Кузнєцов першим з радянських розвідників отримав інформацію про підготовку теракту під час Тегеранської конференції глав країн-учасників антигітлерівської коаліції. Завдяки своєчасному попередженню цей замах вдалося зірвати.
Наприкінці зими 1944 року Микола Кузнєцов з невеликою групою товаришів рушив на захід від Рівного, щоб продовжувати роботу в німецькому тилу: фронт все ближче підходив до міста. Під час цієї передислокації він і загинув, зіткнувшись з групою українських бойовиків-націоналістів. Довгий час обставини загибелі легендарного розвідника залишалися невідомими, і тільки у вересні 1959 року вдалося знайти місце поховання тіла Пауля Зіберта і свідків його загибелі і з'ясувати, що Кузнєцов підірвав себе і ворогів гранатою, щоб не потрапити живим в руки противника. Але ще 5 листопада 1944 року, коли вже було відомо про загибель розвідника, але не були відомі подробиці, Миколі Кузнєцову посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.