Гросмейстер війни: 123 роки від дня народження Миколи Ватутіна
16 грудня виповнюється 123 роки з дня народження генерала армії Миколи Федоровича Ватутіна, селянського сина, якому долею було уготовано стати видатним воєначальником. Маршал Радянського Союзу Василевський писав: "його ім'я... назавжди пов'язано з нашими перемогами під Сталінградом і Курськом, при форсуванні Дніпра і звільнення Києва, на Правобережній Україні... Генерал Ватутін по заслугах здобув собі загальне визнання і всенародну любов».
Визволитель столиці України від німецько-фашистської окупації, командувач 1-м Українським фронтом похований в центрі Києва, в 1944 р., на місці раніше знесеної церкви Святого Рівноапостольного князя Олександра Невського в Маріїнському парку. Над могилою встановлена фігура генерала Ватутіна з сірого граніту. Напис на чорному лабрадориті постаменту пам'ятника красномовний: "Герою Радянського союзу генералові Ватутіну від українського народу".
Сімейна трагедія
Микола народився в сім'ї селян-середняків у Воронезькій губернії. З успіхом закінчив церковно-приходську школу, земське училище і в 1915-1917 роках навчався в комерційному училищі. У 1920 році Ватутіна призвали в РСЧА. Молодий червоноармієць брав участь у боях проти махновців та інших антибільшовицьких сил. У 1922 році, вже червоний командир, Ватутін переживає особисту трагедію: голодна смерть спіткала його батька, діда і брата.
Директива про готовність військ
Здібний воєначальник очолив спочатку оперативне управління, а в 1940 р.був висунутий на посаду першого заступника начальника Генерального штабу РСЧА. Маршал Радянського Союзу Жуков, що був у той час начальником Генштабу, у своїй книзі «Спогади і роздуми» зазначає, що генерал Ватутін відрізнявся винятковою працьовитістю і широтою стратегічного мислення. З мемуарів Жукова відомо також про те, ввечері 21 червня 1941 р. Жуков разом з наркомом Тимошенко і генерал-лейтенантом Ватутіним були викликані Сталіним в Кремль і по дорозі домовилися будь-що-будь домогтися рішення про приведення військ у бойову готовність. Сталін же вирішив, що така директива передчасна і вказав, що треба дати — коротку, в якій вказати, що напад може початися з провокаційних дій німецьких частин... Така директива, як відомо, і була складена Жуковим і Ватутіним, і з нею, що пропонувала привести в бойову готовність військові частини і протиповітряну оборону країни, генерал Ватутін негайно виїхав до Генштабу. Передача її у військові округи була закінчена о 00 годині 30 хвилин 22 червня 1941 р. — За три з половиною години до війни.
Командир
Війну Микола Федорович, який мав за плечима дві вищі військові освіти і входив до ЦК Компартії України, зустрів вже на посаді першого заступника начальника Генштабу г.к. Жукова. Але вже 30 червня 1941 року отримав призначення на пост начальника штабу Північно-Західного фронту. Ситуація тоді складалася не на користь РСЧА. Після зміни кількох постів генерал-лейтенант Ватутін в липні 1942 року прийняв командування Воронезьким фронтом і зумів зупинити фашистів, тим самим позбавивши їх можливості перекидання військ під Сталінград і на Кавказ. Потім генерал армії Ватутін бере участь у розгромі німецьких військ під Сталінградом, знову очолює Воронезький (з 20 жовтня 1943 року – 1-й Український) фронт, б'ється з ворогом в ході всіх найважливіших операцій другого і третього етапів Великої Вітчизняної війни.
