205 років тому народився український письменник і поет Пантелеймон Куліш

Пантелеймон Олександрович Куліш зробив як мінімум три внески в українську культуру: породив термін «Хутірська філософія», розкрив у романі «Чорна рада» історичне коріння українського майданобудування, розробив «кулішівку» – один з перших фонетичних алфавітів української мови.

Отроцтво і початок творчого шляху

Народився Куліш 7 серпня 1819 року в містечку Воронеж Чернігівської губернії (Сумська область зараз). Козаки Куліші доводили своє благородне походження з петровських часів, але марно.

Як і належало дворянським недорослям в тих краях, він закінчив Новгород-Сіверську гімназію і сподівався вступити в недавно відкритий Київський університет св.Володимира. Два роки Пантелеймон пробув там вільним слухачем, але відсутності підтвердження станової приналежності в дійсні студенти так і не був прийнятий.

У той час Куліш написав «Малоросійські розповіді» російською мовою, серед яких «про те, чому в містечку Воронежі висох Пешевцов ставши» і «про те, що сталося з козаком Бурдюгом на Зеленому тижні», а також повість на основі народних оповідей «Вогняний змій». По суті, він пішов по доріжці, яку до нього проторували Олексій Перовський (Антоній Погорєльський) і Микола Гоголь.

Завдяки протекції Інспектора шкіл м. Юзефовича отримав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. У той час він пише російською мовою історичний роман «Михайло Чарнишенко...», віршовану історичну хроніку «Україна» та оповідання-ідилію «Орися». Пізніше Куліш працює в Києві, Луцьку та Рівному.

Зрілі роки

З 1845 року Куліш перебував у столиці імперії. Там він на запрошення ректора Петербурзького університету П.А. Плетньова стає старшим учителем гімназії та лектором російської мови для іноземних слухачів університету. Тоді ж він потрапляє в Кирило-Мефодіївське братство, де знайомиться з Миколою Костомаровим і Тарасом Шевченком. Але найбільш плідною виявляється для Пантелеймона дружба з громадським діячем Василем Білозерським, на сестрі якого Олександрі Куліш одружився.

Кирило-Мефодіївське товариство було першою в Російській імперії українською організацією політичного спрямування. Про це свідчать два його документи: «Закон Божий (Книга буття українського народу)», написаний м. Костомаровим і «Статут Слов'янського товариства св.Кирила і Мефодія», а також пояснення до Статуту, зроблене в. м. Білозерським.

Програмні положення костомаровського «Закону Божого» знайшли практичне здійснення у закликах Кирило-Мефодіївського братства «Брати українці!» і «Брати великоросіяни й поляки!».

У цих документах був заклик до народів об'єднатися в Союз слов'янських республік, створити слов'янську Федерацію з демократичними інститутами. Кирило-мефодіївці пропагували свободу, рівність, братерство як основу нового суспільства. Конкретні заходи для досягнення цього бачилися у скасуванні кріпацтва, ліквідації перегородок між станами, доступності освіти для всіх.

Куліш і Костомаров належали до ліберально-еволюційної частини, А Шевченко ходив там у революціонерах. Ці розбіжності не завадили Тарасу Григоровичу бути присутнім в якості «болярина» на весіллі Пантелеймона Олександровича і стати автором кращого мальовничого портрета Куліша.

У 1847 року у Варшаві Куліша як члена братства заарештували та повернули до Петербурга, де протягом трьох місяців він піддавався допитам у III відділенні Його Імператорської Величності Канцелярії. Довести його приналежність до таємної антиурядової організації не вдалося.

Історичні романи

За три роки та три місяці перебування в Тулі Куліш написав історичний твір для юнацтва «Повість про Бориса Годунова і Димитрія самозванця», історичний роман «Сіверяки», який пізніше опублікований під назвою «Олексій Одноріг», автобіографічний роман у віршах «Євгеній Онєгін нашого часу», роман «Петро Іванович Березін і його сімейство, або Люди, що зважилися будь-що-будь бути щасливими», вивчав європейські мови.

У 1850 році Куліш повертається до Петербурга. Не маючи права на публікацію своїх творів, він поміщає під псевдонімом «Микола Г.» в некрасовському журналі «Современник» повісті російською мовою і двотомні «Записки про життя Миколи Васильовича Гоголя».

Знайомство з матір'ю Гоголя спонукало його почати підготовку шеститомного зібрання творів і листів Гоголя. Водночас Куліш підготував двотомник фольклорно-історичних та етнографічних матеріалів «Записки про Південну Русь», опублікований в Петербурзі в 1856-57 роках. Збірник був написаний на «Кулішівці» - українському фонетичному алфавіті, який пізніше став у нагоді і для видання «Кобзаря» і для журналу «Основа».

Хутірська філософія

Куліш оселився на хуторі Мотронівка. Тут він веде господарство і пише, зокрема, складає збірку «Хутірська філософія і віддалена від світла поезія», який після публікації в 1879 році був заборонений цензурою і вилучений з продажу.

Куліш багато перекладає, завершує історіографічну працю в 3-х томах «Відпадання Малоросії від Польщі», переписується з багатьма кореспондентами, виступає на тему конфліктів між слов'янськими народами.

Помер Куліш 14 лютого 1897 року на своєму хуторі Мотронівка.