Za Победу

Розтоптана гордість. Як Росія і Україна ділили Чорноморський флот

10 червня 2024
Розтоптана гордість. Як Росія і Україна ділили Чорноморський флот

Фото: Морський десант Чорноморського флоту СРСР. 1977 р. Фото: РІА Новини

9 червня 1995 року Борис Єльцин і Леонід Кучма підписали угоду про розподіл Чорноморського флоту.

Великий флот великої держави

У сумній історії російсько-українських відносин пострадянського періоду особливе місце займає розділ Чорноморського флоту.

Чорноморський флот Російської імперії, створений за часів Катерини Великої, був гордістю країни. З ним і з його головною базою — Севастополем — було пов'язано чимало героїчних і трагічних сторінок. Перемоги адмірала Ушакова, драматична оборона Севастополя за часів Кримської війни — ці овіяні славою події стали частиною історії Росії.

Не менше значення Чорноморський флот грав і за часів Радянського Союзу. У період після Великої Вітчизняної війни на нього були покладені завдання не тільки з контролю за Чорним морем, але і зі стратегічної присутності в Середземномор'ї, де він виступав в ролі противаги кораблям ВМС США.

Чорноморський флот ВМС СРСР був флотом наддержави. До 1991 року він налічував близько 100 тисяч чоловік особового складу і 60 тисяч робітників і службовців, містив у собі 835 кораблів і суден практично всіх існуючих класів.

У складі Чорноморського флоту знаходилися 28 підводних човнів, 2 протичовнових крейсери, 6 ракетних крейсерів і великих протичовнових кораблів (БПК) I рангу, 20 БПК II рангу, есмінців і сторожових кораблів II рангу, близько 40 СКР, 30 малих ракетних кораблів і катерів, близько 70 тральників, 50 десантних кораблів і катерів, понад 400 одиниць морської авіації. В оргструктуру флоту входили 2 дивізії кораблів (протичовнових і десантних), 1 дивізія підводних човнів, 2 дивізії авіації (винищувальна і морських ударних ракетоносців), 1 дивізія берегової оборони, десятки бригад, окремих дивізіонів, полків, частин.

Щорічно через чорноморські протоки виходило у Світовий океан до ста бойових кораблів і суден. Флот мав розгалужену мережу базування від Ізмаїла до Батумі.

Вартість всього майна Чорноморського флоту ВМС СРСР до початку 1992 року оцінювалася в астрономічну суму в 80 мільярдів доларів.

Заручники Хрущова

Розпад Радянського Союзу став катастрофою для всієї радянської армії, а удар, нанесений процесами «державного Розлучення» по Чорноморському флоту, виявився особливо страшним.

Розв'язання питань державного значення виявилося в руках людей, які ні за професійними, ні за моральними якостями не відповідали повноваженням, що звалилися на них.

Ні президент Росії Борис Єльцин, ні глава України Леонід Кравчук, що стали повновладними господарями нових держав, не могли сформулювати виразну відповідь на просте запитання: «навіщо Росії і Україні Чорноморський флот?».

Україна, що впала в ейфорію від незалежності, взялася за те, що стане основою її політики в наступні чверть століття — стала будувати плани з перетворенням себе в передову державу «з потужною армією і флотом». Які цілі та завдання будуть поставлені перед армією і флотом України, в Києві не мали особливого уявлення.

Проте ще з осені 1991 року почалася активна кампанія із закликом до українців-офіцерів Радянської Армії і військового-морського флоту повертатися на «історичну батьківщину», щоб приєднатися до процесу створення «Збройних сил України».

На цей заклик відгукнулися сотні високопоставлених офіцерів. Хтось дійсно мріяв про сильну Україну, хтось - про стрімке кар'єрне зростання, хтось сподівався на казкові фінансові умови.

Хай там як, подібні односторонні дії України внесли в життя флоту елемент хаосу.

Військові експерти вже тоді чітко розуміли — збереження флоту як боєздатної одиниці можливе лише під прапором Росії.

Але тут на перший план вийшла проблема, створена в 1954 році Микитою Хрущовим, який передав Крим і Севастополь до складу України. В результаті цього всі основні бази флоту, в тому числі головна база в Севастополі, опинилися на момент розпаду Радянського Союзу на території України.

Адмірали проти Києва

Зрозуміло, нова українська влада хотіла зберегти за собою все майно, що опинилося на їх території. Це завдання спрощувалося тим, що президент Росії Борис Єльцин спочатку виходив з простої тези: «Все, що на вашій території, — забирайте собі!».

Вищі Російські воєначальники витратили чимало здоров'я на те, щоб переконати Єльцина в тому, що подібний підхід — чисте безумство.

Поки в Москві військові намагалися напоумити Єльцина, в Севастополі вище командування Чорноморського флоту діяло на свій страх і ризик.

Ще в жовтні 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про підпорядкування Україні Чорноморського флоту. На підставі цього паперу українська сторона стала здійснювати спроби заволодіння об'єктами та кораблями флоту, схиляла особовий склад до прийняття української присяги.

7 квітня 1992 року Борис Єльцин видав указ «Про перехід під юрисдикцію Російської Федерації Чорноморського флоту».

Прибулу до Севастополя українську делегацію ознайомили з указом Єльцина і дали зрозуміти, що поки президенти не домовляться між собою, ніякого переходу флоту під український контроль не буде.

У вересні 1993 року між Росією й Україною була досягнута домовленість про те, що Чорноморський флот отримає можливість базуватися в Криму. Офіційно рішення про те, що головною базою Чорноморського флоту ВМФ Росії залишиться Севастополь, було прийнято в лютому 1995 року.

Сказати, що переговорний процес йшов важко, — значить, не сказати нічого. Доходило до форменого абсурду: одного разу переговори між Міністром оборони України Віталієм Радецьким і його російським колегою Павлом Грачовим ледь не зірвалися через те, що табличка з ім'ям російського міністра виявилася на два сантиметри більше, ніж в українського.

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
4885 Переглядів
0 Коментарів
Коментарі (0)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити