Володимир Сосюра - класик, якого називають українським солов'єм
Володимир Миколайович Сосюра народився 25 грудня 1897 (6 січня 1898) року на станції Дебальцеве (тепер – Донецька область), помер 8 січня 1965 року в Києві. Видатний український поет. За неймовірно прекрасну лірику його по праву називають «Солов'єм України». Лауреат численних премій, в тому числі, імені Шевченка та Сталінської премії першого ступеня.
Досягнення Володимира Сосюри
Цінність творчості В.Сосюри в особливостях переданої їм реальності. Критики відзначають, що ні до нього, ні після ніхто в українській літературі не створив такого прекрасного поетичного світу, наповненого дивовижною красою українського життя. При цьому поет не був орієнтований, на відміну від багатьох, на офіційну доктрину соцреалізму і пропаганди радянського способу життя, він писав так, як відчував, керуючись глибинними мотивами серця і душі.
Творчість Сосюри, за словами літературознавців, максимально щиро, наповнена особистими переживаннями, що відбивають сонячними відблисками, здається, саму душу українського народу. Його поетичне слово-це чудовий світ любові, теплою, як Морська хвиля, світлою, як безхмарне небо, чарівної, як казка.
Ліричні вірші, поеми, автобіографічна проза великого українського поета пронизані неповторними мотивами переживань любові та ненависті, радості та страждань, душевних злетів і падінь.
Йому вдалося неможливе - в своїх творах передав найдрібніші нюанси психологічних рухів душі, безліч самих різних фарб і відтінків почуттів, простежив історію життя людини не по датах, а по його переживань, вражень, відчуттів світу і відбуваються в ньому подій.
Уже в молодому віці став автором таких шедеврів ліричної поезії, як "Осінні зірки", "Місто", "Ластівки на сонці...", "Магнолії лимонний дух...", "Вже в золоті поля...", "Такий я ніжний..." тощо.
Творчість
Лірика Сосюри бере свої витоки з народної творчості, поезії Тараса Шевченка та пізніших поетів. Його рання поезія також спирається на символізм і імпресіонізм, в той час є найбільш популярними течіями в літературі. Разом з тим чітко виражені риси його власного стилю: романтика боротьби і любов, радості і страждання в поліфонії фарб і звуків, які об'єднують ліричних персонажів із зовнішнім світом.
Його вірші, написані в класичній манері, відрізнялися мелодійністю, романтичними настроями, залучаючи щирістю і відкритістю пережитих почуттів.
Естетика поезії В. Сосюри підносить цінність кожної окремої долі людини, яка зливається з народною, але не втрачається в ній. Особливо яскраво це проявилося в ліро-епічних поемах «Оксана», «воно», «Шахтар», «Селькор», «Хлоня», поемі «Махно» (текст не зберігся), романі у віршах «Тарас Трясило».
Одночасно з цим в його творах знайшли відображення конфлікти радянської епохи, протиріччя, який відчував український інтелігент того часу: неможливість поєднувати більшовицьку ідеологію з національними, патріотичними почуттями (поема «Два Володьки» про внутрішнє роздвоєння людини – «Комунар і націоналіст», заборонений збірник «серце»).
У 1963 році за збірки поезії «Ластівки на сонці» і «щастя сім'ї трудової» Володимир Сосюра був удостоєний звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка.
Останні десять років поет страждав від гіпертонії. Помер Володимир Сосюра 8 січня 1965 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.