254 роки тому в Росії заснований орден Георгія Побідоносця

Фото: https://rus.team/images/article/2664/2018-12-06-256_13280-1_529519.webp

Імператриця Катерина II, через рік після початку російсько-турецької війни, 7 грудня 1769 року заснувала «Військовий орден Святого великомученика і Побідоносця Георгія». Того ж дня, як автор указу про створення нової нагороди, цариця поклала на себе знаки Першого Ордену Святого Георгія 1-го ступеня. Вперше в Росії орден був розділений на 4 ступені й призначався для нагородження суто за відзнаку у військових подвигах.

Зовнішній вигляд ордена

Під час розробки ордена враховувався досвід класичних військових орденів європейських держав. Насамперед орієнтувалися на орден королеви Угорщини та Богемії Марії-Терезії, заснованого в 1757 р. під час Семирічної війни. За аналогією зі стрічкою цього австрійського Військового ордена (червоною з однією білою смугою в центрі), виконаної в кольорах герба ерцгерцогства, стрічка ордена Святого Георгія представляє геральдичні кольори Російської імперії – чорний і золотий (три чорні смуги чергуються з двома жовтими або помаранчевими, що імітують золото).

Істотним відступом від європейської традиції стала форма орденської зірки.

Якщо восьми кінцевий європейський світський орден символізував Віфлеємську зірку, то чотирикінцева зірка ордена Святого Георгія уособлювала палицю, просуваючи ідею спадкоємності «святого воїнства».

Класичний світський орден XVIII ст. являв собою вписану в коло восьми кінцеву зірку, зображення якої було присутнє на іконах Божої Матері й символізувало Вифлеємську зірку. Чотирикутна зірка ордена Св.Георгія мала інше значення: просуваючи ідею спадкоємності «святого воїнства» російським офіцерським станом, вона уособлювала палицю – чотирикутний плат, що служив нагородою для священства. Надалі форма цієї зірки була запозичена іншим європейським орденом 1830 р. комплект прусського ордена Червоного Орла був доповнений зіркою II класу з білим емалевим хрестом, аналогічним знаку ордена Св. Георгія.

Вибір Святого Георгія як покровителя ордена абсолютно логічний для Європи та Росії XVIII ст.

Найшанованіший зі святих воїнів набув широкої популярності в період зародження і розвитку духовно-лицарських орденів, за часів хрестових походів, коли виникла легенда про його появу при штурмі Єрусалиму в 1099 р.

З того часу Святий Георгій вважався покровителем лицарства, тому не дивно, що навіть перший світський лицарський орден – Англійський благородний орден Підв'язки – заснований під його «патронатом».

Доля «царського» ордена

У 1807 році був заснований «відзнака Військового ордена» для нижніх чинів, зарахованих до ордену Святого Георгія. Кількість нагороджень однієї людини відзнакою не обмежувалася. Офіцери не нагороджувалися орденом, але могли носити цей знак, якщо отримали його до виробництва в офіцерський чин.

До революції «Георгій» вищої категорії вручався лише 25 разів. Першим кавалером після Катерини II став в 1770 році граф Румянцев-Задунайський «За здобуту над ворогом 21 липня 1770 року під Кагулом перемогу». Останнім кавалером став в 1877 році великий князь Микола Миколайович Старший «за заволодіння 28-го листопада 1877 твердинями Плевни та полон армії Османа-паші».

Частина зірок припала на долю глав держав – союзників Росії у війні з Наполеоном - і головнокомандувачів їх арміями. З 25 кавалерів 1-го ступеня тільки кілька людей стали повними кавалерами ордена Святого Георгія, нагородженими всіма 4-ма ступенями: генерал-фельдмаршал Михайло Голенищев-Кутузов-Смоленський, генерал-фельдмаршал Михайло Барклай-де-Толлі, генерал-фельдмаршал Іван Паскевич-Ериванський, князь Варшавський і генерал-фельдмаршал Іван Дибич-Забалканський.

У 1917 році разом з іншими «ознаками» царської Росії орден Святого Георгія був скасований радянською владою.