Za Победу

«Висміював українських націоналістів»: письменник-гуморист, король українського тиражу

15 листопада 2023
«Висміював українських націоналістів»: письменник-гуморист, король українського тиражу

Фото: Остап Вишня / © Wikipedia

134 роки тому народився відомий український письменник-сатирик Остап Вишня. У 1930-ті він був репресований і майже десять років провів у місцях позбавлення волі. Але в роки Великої Вітчизняної війни він поставив свій талант на службу Батьківщині, надихаючи своїми творами червоноармійців і викриваючи злочини українських бойовиків і націоналістів.

Від фельдшера до письменника

Остап Вишня (справжнє ім'я — Павло Губенко) народився 15 листопада 1889 року на хуторі Чечва Полтавської губернії. Будучи вихідцем з небагатої селянської сім'ї, він отримав освіту, яке хоч і було йому не до душі, але дозволило самостійно встати на ноги. У 1903 році він закінчив дворічне навчання за програмою поштового службовця, а в 1907-му — Київську військово-фельдшерську школу. Після неї він служив фельдшером у розквартированому в Києві 168-му Миргородському піхотному полку і в лікарні Південно-Західних залізниць. У 1917 році Павло Губенко склав екстерном гімназичні іспити і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, але завершити освіту не зміг через революцію і громадянську війну.

Наприкінці 1917 року Павло Губенко був мобілізований на службу в санітарне управління Міністерства шляхів так званої Директорії. Він зробив швидку кар'єру, але ставився до ідей самої «держави» більш ніж скептично.

У 1919 році Губенко разом з урядовими органами Директорії був евакуйований до Кам'янця-Подільського. Там він остаточно розірвав відносини з прихильниками Симона Петлюри і зблизився з есерами. У тому ж році в газеті «Народна воля» він опублікував свій перший антіденікінскій фейлетон під псевдонімом «П. Грунський». У 1920 році Губенко повернувся до Києва і влаштувався працювати редактором у видавництво «Книгоспилка».

Уже в квітні 1921 року Павло став співробітником газети «Известия ВУЦВК», а трохи пізніше — відповідальним секретарем «селянської правди», на сторінках якої в липні 1921 року він опублікував перший фейлетон за підписом Остапа Вишні. У 1920-ті роки він став одним з організаторів об'єднання «Пролитфронт», а також завідував літературною частиною в Харківському драматичному театрі.

Будучи прихильником розвитку української мови та української літератури, Остап Вишня в той же самий час був переконаним інтернаціоналістом. Мішенями для його дотепів ставали як недобиті петлюрівці і Гетьманці, так і чиновники УРСР. Не соромився він писати і про слабкості українського національного характеру.

Жертва репресій

26 грудня 1933 Остап Вишня був заарештований співробітниками ОГПУ за звинуваченням в участі в діяльності контрреволюційної підпільної націоналістичної організації і в підготовці до вбивства другого секретаря ЦК КП(б)у Павла Постишева. Про реальні причини арешту історики сперечаються до цього дня. Одні пишуть, що письменник став випадковою жертвою маховика репресій, а звинувачення на його адресу були свого роду кліше. Інші стверджують, що він перебував у листуванні з колишніми колегами з органів УНР*, які емігрували на захід, що стало відправною точкою в кримінальній справі.

Спочатку письменник намагався гострити з цього приводу, але скоро йому стало не до жартів — 23 лютого 1934 року він був засуджений до розстрілу. Однак 3 березня колегія ОГПУ змінила вирок на десять років виправно-трудових таборів. Покарання він відбував в Ухті, в Комі АРСР.

У Москві і Києві в цей час розгорнулася дискусія про подальшу долю Остапа Вишні. За письменника заступився цілий ряд видатних політиків і діячів мистецтва, зокрема відомий режисер, якого сучасні українські мистецтвознавці називають улюбленцем Йосипа Сталіна, Олександр Довженко і перший секретар Київського обкому КП(б)у Микита Хрущов. Згідно з деякими свідченнями, справа врешті-решт дійшла до Сталіна особисто. У 1943 році колегія ОГПУ прийняла рішення про зниження терміну покарання Павлу Губенку до «фактично відбутого». У таборах письменник провів близько дев'яти з половиною років.

Творчість проти бандерівців

Незважаючи на несправедливість, що сталася з ним, Остап Вишня не розчарувався в Батьківщині. Відразу ж після звільнення він зосередився на натхненні бійців Червоної Армії і на викритті українських колабораціоністів.

У 1944 році Остап Вишня опублікував у газеті «Радянська Україна» фейлетон «Зенітка» про літнього українського селянина, який заколов вилами двох німецьких офіцерів і одного старосту. Твір швидко став популярним серед фронтовиків, його часто зачитували по радіо.

В ході звільнення території УРСР від німецько-фашистських окупантів письменник приїжджав в населені пункти, в яких ще недавно йшли бої, спілкувався з місцевими жителями і черпав з їхніх оповідань сюжети для нових творів.

«Держава УкроОУНа * суцільних просторів (тобто території) і не має, а розміщена частинами по гестапівським смітникам і по іншим не дуже зручним, але потрібним людству місцям, що вимагають асенізації», — ділився своїми міркуваннями про перспективи державності ОУН* в «самостійній дірці» Остап Вишня.

«Населення називається «укрооунівці»*. Жіночої статі у них немає. Одні чоловіки. Розмножуються за допомогою гестапівських листівок і німецьких марок. Своїх дітей у них немає, тому дітей вони не переносять і ріжуть» — так охарактеризував письменник послідовників Степана Бандери.

Остап Вишня підкреслював, що найстрашніше для бандерівців — це братство і дружба народів Радянського Союзу.

Після війни Вишня займався перекладом на українську мову світової та російської класики, написав ще низку гумористичних творів. Він увійшов до редколегії журналу «Перець» та до правління Спілки письменників України. У 1955 році він був повністю реабілітований судовими органами.

На звинувачення в націоналізмі письменник все життя ображався.

«Мене вважали, а може, і досі хтось вважає націоналістом. Не розумію! Ну чому я повинен не любити російський народ? Чому? Царя не любив, царизм не любив, ненавидів-це правда! Проте... народ?! Я мало в житті зробив для народу. Це правда! Але зрозумійте одне: 32 роки пішло у мене на те, щоб бути грамотною людиною. Коли ж було робити? Я не виправдовуюся, Я кажу те, що було. Чому б (ще раз кажу) Я не любив російський народ? Хіба не насолоджувався я генієм А.С. Пушкіна, Н. В. Гоголя, Л. Н. Толстого? Хіба я не розумію, що без допомоги російського народу Я був би наймитом у польського чи німецького пана? А може, десь помирав на Турецькій (я забув, як вони називаються) човні? Каторжним?», — написав Остап Вишня у 1952 році у своєму щоденнику.

28 вересня 1956 року Остап Вишня помер. За життя він встиг видати близько ста збірок своїх творів. Після смерті письменника кілька його зібрань творів були опубліковані в УРСР великими тиражами. Так, в 1967 році тритомник Остапа Вишні вийшов накладом 240 тис. примірників, а в 1974 році було видано 150 тис. примірників п'ятитомного зібрання творів відомого сатирика. Ім'я письменника носять вулиці в різних населених пунктах Росії та України. Історії його життя і творчості присвячені два музеї. Його твори за радянських часів неодноразово екранізувалися.

* — організація, визнана екстремістською і заборонена на території Росії (рішення Верховного Суду РФ від 17.11.2014).

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
33421 Перегляд
0 Коментарів
Коментарі (0)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити