926 років тому Русь розділилася на князівства
Зображення: Князі з'їхалися для вирішення справ полюбовно. Малюнок В. Верещагіна в альбомі «Історія держави російської в зображеннях державних його правителів з коротким пояснювальним текстом», 1896
19 жовтня 1097 р. на раді князів у Любечі було проголошено принцип спадкування князями земель своїх батьків. Це рішення констатувало наявність нового політичного ладу на Русі, й мало б привести до припинення міжкнязівських чвар через уділів і згуртувати їх проти розоряли російські землі половців. Тепер кожен з князів правив самостійно на землі, що дісталася йому від батька — «кожен та тримає отчину свою». Це рішення узаконило вже фактично відбувся поділ Русі на удільні князівства.
Що передувало розділу Русі?
Події попередніх років переконали князів у необхідності цього рішення. На фоні постійних половецьких набігів і походів, йшла боротьба між великим князем київським Святополком Ізяславичем, володарями Чернігівської і Сіверської земель, Рязані, Мурома і Тмутаракані князями Олегом і Давидом Святославичами, а також переяславським князем Володимиром Мономахом і його синами. На Русі палахкотіла справжня міжусобна війна. У 1094 році Олег, разом з половцями змусив Володимира Мономаха залишити Чернігів і піти в Переяславль. Володимир Всеволодович навіть побудував фортецю Остерецький Городець посередині дороги з Чернігова до Києва, щоб утруднитися зв'язку своїх суперників. У травні 1096 року Володимир Мономах несподіваним ударом відбив Чернігів, Олег відступив до Стародуба, де був оточений. Олег майже зазнав поразки, але його виручили союзні половці – вони вдарили по Переяславському князівству і Києву. Чернігівський князь зміг вислизнути до Смоленська, де в цей час сидів його брат князь Давид.
Міжусобиця
Князі сперечалися, але проти спільної ідеї не заперечували. Мономах наполягав на тому, що Русь гине від чвар, «почто губимо Руську землю», а половці «землю нашю несуть роздно». Щоб уникнути свар на майбутнє, князі постановили «кожен та тримає отчину свою». Чим володіли батьки, нехай володіють їхні діти. Святополк Ізяславич отримав Київ і турів; Володимир-Переяславль, прикордонну територію до Курська, Суздальсько-Ростовську землю, Смоленськ і Білоозеро; Святославичі поділили між собою землі отця – Давид отримав Чернігів, Олег – Новгород-Сіверський, Ярослав – Муром. Давиду Ігоровичу дістався Володимир-Волинський і Луцьк, Васильку з Володарем Ростиславичам – Теребовль, Червень і Перемишль.
Переходи по лествиці з одного уділу в інший скасовувалися. Передбачалося, що це рішення не викличе розвалу єдиної держави. Київ визнавався спільним надбанням, престол великого князя як і раніше переходив за старшинством, Молодші князі повинні були коритися Київському государю. Князі разом цілували хрест: «Нехай буде земля Руська спільною для нас Вітчизною, а хто повстане на брата, на того все повстанемо». Таким чином, вже мають глибокі тріщини, що розсікали державу, були узаконені. У міру зростання «Княжого племені» Русь продовжувала дробитися, з цим падали можливості князів, за рішенням загальнонаціональних завдань. З іншого боку, кожен князь хотів прикрасити свою землю, місто, запрошував різних майстрів, ремісників, зодчих. Почався розквіт місцевих культур, розвивалася економіка. Але не можна забувати, що ці успіхи не могли компенсувати різкого звуження можливостей князів за рішенням загальнонаціональних справ.
До того ж рішення князів про братський союз так і залишилися благими побажаннями. Володимир був незадоволений тим, що не зміг закріпити військову перемогу над Олегом – йому дістався в Південній Русі постійно розорюваний Переяславль і порубіжні землі. Святополк також не був задоволений. Київ не був спадковим володінням, нащадкам можна було залишити тільки Турово-Пінську землю. У придворних колах пройшов слух, що Володимир Мономах склав змову з Василько Теребовльським проти Святополка. Володіння Василька були невеликим, але він був умілим полководцем і володів стратегічним мисленням. У нього були задуми за допомогою печенігів, торків і берендеїв захопити Польщу, Болгарію, поселити частину болгар у своїх володіннях – «захопити болгар дунайських і посадити їх у себе», а потім вдарити по половцях.
Володимиру запропонували негайно укласти мир з великим князем. Мономах був змушений відступитися від Києва, Святополка залишили в спокої. На Волині ж розгорілася запекла війна. Брат Василька, Володар Перемишльський вступив проти Давида Ігоровича. Давид був обложений в Бузьку, віддав Свого засліпленого бранця братові, а потім видав Ростиславичам на страту і своїх радників. Давид викручувався, звалював всю провину на великого князя. В результаті на нього з Києва рушив Святополк. Переслідуваний князями, Давид втік до Польщі. Київський князь не задовольнився Волинню і вирішив відібрати у Володаря і Василька Перемишль і Теребовль. Брати відмовилися і розгромили рать Святополка. Київський князь не заспокоївся, уклав союз з угорцями. Угорський король Коломан з 40-тис. армією увірвався на Русь. Але він не збирався віддавати Прикарпаття Святополку і його синові Ярославу. Вирішив залишити землі собі.
Занепад Києва
Для Київської землі, що перетворилася з метрополії в «просте» князівство, було характерно неухильне зменшення політичної ролі. Територія самої землі, що залишалася під контролем київського князя, також постійно зменшувалася. Одним з економічних факторів, що підірвали могутність міста, була зміна міжнародних торгових комунікацій. «Шлях з варяг у греки», що був стрижнем Київської Русі, втратив свою актуальність після хрестових походів. Європа і Схід тепер були пов'язані в обхід Києва (через Середземне море і через Волзький торговий шлях). Постійна боротьба за княжий престол, політична нестабільність, повстання городян призвели до того, що протягом XII століття князь Київський змінювався 37 разів; деякі з князів займали престол менше року. Так, ігор Ольгович і Гліб Юрійович були вбиті киянами менш ніж через рік правління, а Ізяслав Давидович і Ростислав Мстиславич обидва займали престол тричі і двічі бували повалені.