170 років тому почалася Кримська війна

16 жовтня 1853 року почалася Кримська війна, що стала одним з яскравих показових прикладів зовнішньополітичного курсу європейських держав щодо Російської імперії.

Протиріччя між російською та Османською імперіями в Чорному морі, на Балканах, в Закавказзі носили історичний характер і вирішувалися вони найчастіше під час воєн, які регулярно відбувалися протягом 18-19 століть. Османська імперія ніколи не була європейською державою, а її роль як військового супротивника європейських держав поступово переросла в роль гравця, призначеного для запобігання зростаючої могутності Росії в Чорному морі, Закавказзі та Середній Азії. Саме таку роль відводили Туреччині європейські країни, намагаючись витягти власні зовнішньополітичні вигоди з російсько-турецьких воєн.

Така ж ситуація склалася і в 1853 році, коли вибухнула російсько-турецька війна, що розвивалася для Росії успішно, переросла в Європейський конфлікт. Великобританія і Франція, відчувши можливе посилення Росії, ймовірність її виходу в Середземне море, посилення її становища в Закавказзі і Середній Азії, і, можливо, на Балканах, вступили у війну на боці Османської імперії.

Війна проходила на різних театрах військових дій: в Чорному морі, в Закавказзі, на території Дунайських князівств, в Азовському, Балтійському, білому і Баренцевому морях і навіть на Далекому Сході. Однак після вступу в березні 1854 року у війну на боці Османської імперії Великобританії і Франції, основним театром військових дій до їх закінчення став Крим, що і дало назву самій війні.

Привід війни

Приводом до війни послужила суперечка між Росією і Францією за контроль над храмом Різдва Христового у Віфлеємі. Після того, як під натиском Франції ключі від церкви були передані від православної до католицької громади, Росія розцінила ці дії Туреччини як недружні і почала концентрацію військ на кордоні Молдавії і Валахії, які перебували під російським заступництвом. Пропозиція вивести війська з Молдавії і Валахії було відкинуто російським урядом. В результаті (4) 16 жовтня 1853 року Османська імперія оголосила Росії війну.

Успішні бойові дії проти турецької армії і флоту в початковий період війни, а також героїчна оборона головної бази Чорноморського флоту – міста Севастополя, незважаючи на поразку Росії у війні, стали однією зі славних сторінок історії Вітчизни та історії російської армії і флоту. Навічно увійшли в неї такі імена російських флотоводців і воєначальників, як П.С. Нахімов, В.А. Корнілов, В. і. Істомін, Е. і. Тотлебен, М. М. Муравйов-Карський, В. С. Завойко і багато інших.

Не можна не згадати видатного хірурга і одного з основоположників військово-польової хірургії М.і. Пирогова, який проводив найскладніші операції під час облоги Севастополя і рятував життя солдатів і офіцерів, який впровадив в практику нові методи лікування поранених і організації військово-медичної служби. Символами оборони і стійкості стали матрос першої статті П.М. Кішка і сестра милосердя Д. Л. Михайлова, більш відома як сестра милосердя Дар'я Севастопольська.

Варто відзначити, що крім Османської імперії, Великобританії і Франції до антиросійського альянсу пізніше приєдналося Сардинське королівство, а умови мирного договору складалися ще й при тиску на Росію з боку «тримали нейтралітет» Австро-Угорщини та Пруссії.

Паризький мирний договір

Паризький мирний договір, який завершив Кримську війну, для Росії був принизливим, а його умови були нав'язані за сприяння Австрії та Пруссії, які не брали участі у війні, а лише скористалися її плодами.

Найважчим з умов Паризького договору, підписаного (18) 30 березня 1856 року, стала заборона Росії тримати на Чорному морі військовий флот. Ця стаття була скасована лише в 1871 році. Крім заборони тримати в Чорному морі військово-морський флот і арсенали, Росія позбавлялася: протекторату над Молдовою, Валахією і християнськими підданими Османської імперії, частини Бессарабії, права будувати військові укріплення на Аландських островах, а також повертала Османській імперії фортецю Карс (правда в обмін на захоплені альянсом міста в Криму).

Умови миру були дуже важкими, проте вони розкривали справжні цілі європейських держав щодо Росії (зовнішньополітичні задуми англійського міністра закордонних справ, а потім прем'єр-міністра Пальмерстона щодо Росії були куди більш жорсткими). Наступна російсько-турецька війна 1877-78 років і її підсумки, закріплені Умовами Сан-Стефанського мирного договору, викликали невдоволення європейських держав і перегляд умов миру на Берлінському конгресі.