Як НКВС і НКДБ почали тотальну війну з бандерівцями
9 жовтня в 1944 році був виданий спільний наказ по НКВС і НКДБ «про заходи щодо посилення боротьби з оунівським підпіллям і ліквідації збройних банд ОУН в західних областях Української РСР». Цей наказ став початком нового етапу боротьби з силами УПА * і ОУН* — всеохоплюючої і тотальної.
Визволення України не лише від зовнішнього, а й внутрішнього ворога
З початку окупації УРСР гітлерівцями її територія була затоплена різними іррегулярними силами: самочинними загонами місцевих жителів, бійцями Бульби-Боровця, який, власне, і придумав назву УПА*, оунівцями-мельниківцями, різною самообороною і т.п. публікою. Однак аж до 1943 року радянське командування весь цей калейдоскоп принципово не помічало. Першочерговим противником були німці, і тільки німці.
Ситуація стала змінюватися з початку 1943 року, коли на окупованих гітлерівцями територіях з'явився нова військова сила — Українська повстанська армія* (УПА*).
Вона була організована і набагато більш дисциплінована, завдяки чому дуже швидко підім'яла під себе всі інші воєнізовані сили. До весни 1943 року у війні з Німеччиною намітився очевидний перелом, і радянські партизани перетворилися для УПА* з конкурентів, з якими відбувалися епізодичні сутички, в першочергового противника.
Взимку 1943 року стали відзначатися все більш часті напади загонів УПА* на партизанські табори, загони і мирне населення. Проте, радянське керівництво далеко не відразу оцінило нову загрозу. Майже до середини 1943 року всі партизанські загони в УРСР були орієнтовані на боротьбу виключно з німцями. Із загонами націоналістів за своєю ініціативою вступати в сутички заборонялося, можна було лише захищатися в разі нападу з їхнього боку. Влітку 1943 року склалася така ситуація, що впору було говорити про появу нового фронту, причому УПА* стало для партизан навіть більш небезпечним противником ніж німці.
Найчастіше бандерівці знали місцевість краще, вони діяли набагато ефективніше, видавлюючи партизан не тільки силою зброї, а й позбавляючи їх підтримки. Окуповані села, які традиційно були для партизан джерелом постачання, інформації, а часто і поповнення особовим складом, тепер переходили під контроль УПА*.
Проте, в УПА* розуміли обмеженість своїх ресурсів, тому після встановлення контролю за кількома районами, конфронтація тимчасово пішла на спад. Націоналісти кинули всі сили на створення потужного підпілля в західних регіонах, число сутичок з партизанами і силами РСЧА, що наступали на захід по території УРСР було зведено до мінімуму. У більшості випадків вони обмежувалися нападами на невеликі загони, відсталі колони, роз'їзди тощо.
Спочатку боротьба з УПА* і ОУН* звелася до створення опергруп НКВС, які відловлювали дрібні групи УПА*, винищувальних батальйонів з партактиву або груп сприяння з місцевих жителів.
Наказ НКВС та НКДБ щодо посилення боротьби з оунівським підпіллям та ліквідації збройних банд ОУН * у західних областях УРСР
Так з'явився той самий наказ НКВС і НКДБ від 09.10.44 «Про заходи щодо посилення боротьби з оунівським підпіллям і ліквідації збройних банд ОУН* в західних областях Української РСР».
З цього моменту почалася в буквально сенсі слова тотальна війна з підпіллям. Відповідно до наказу, в областях, де були найбільш сильні позиції націоналістів, створювалися спеціальні оперативні дільниці, в які входило кілька районних оперативних груп. На чолі дільниць стояла опертройка, що складалася з регіональних керівників НКВС, НКДБ і командира найбільшої дислокованої в області військової частини. Опергрупами керували як правило голови районного відділу НКВС або НКДБ.
При кожному райвідділі НКВС створювалися спеціальні відділи по боротьбі з бандитизмом. Також було проведено чистку керівного складу НКВС та НКДБ західних районів УРСР. Для цих цілей з інших областей УРСР були відряджені перевірені чекісти, які замінили або викликали підозру співробітників, або показали свою некомпетентність.
Ці заходи, а також амністії, що регулярно оголошувалися, призвели до того, що до кінця 1945 року УПА* де-факто перетворила своє існування як боєздатна сила, розбившись на дрібні розрізнені загони по кілька осіб, які більшу частину року відсиджувалися в лісових схронах. Навіть підтримувати хоч якісь комунікації один з одним їм ставало все важче. Не маючи можливості вступати в сутички навіть з дрібними озброєними загонами, вони все частіше почали переходити до індивідуального терору.
Крім того, було посилено військову присутність в західній частині республіки. У кожній проблемній області було розміщено не менше однієї дивізії внутрішніх військ.
Оперативні трійки займалися розробкою і проведенням операцій проти націоналістичного підпілля, а також координацією дій між військовими і держбезпекою. Для підриву підтримки на місцях активно практикувалися виселення (з конфіскацією майна) в інші райони та Республіки членів сімей найбільш активних учасників УПА* та ОУН*, а також помічених у допомозі підпіллю.