Олександр Довженко: біографія геніального режисера
Довженка називали не просто видатним режисером. Його вважали художником на ниві кінематографа.
Олександр Петрович Довженко народився 11 (за іншими даними – 12) вересня 1894 року в селі Сосниця Чернігівської губернії. Вихідцем із Сосниці був Гірш Блюмкін — батько знаменитого чекіста і авантюриста Якова Блюмкіна (Яків, згідно з однією з версій, теж народився в цьому селі чотирма роками пізніше Довженка).
Шлях до кіно
У 1914 р. закінчив Глухівський учительський інститут (нині - Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка). Після його закінчення викладав у Житомирському початковому училищі. У 1917 р. вступив до Київського комерційного інституту, але не закінчив його.
Під час Громадянської війни в Росії в 1918 р. воював у Збройних силах петлюрівської Української Народної Республіки, з 1919 р. - на боці Червоної Армії. У 1920 р. вступив до лав Української Комуністичної партії боротьбистів, яка незабаром після цього увійшла до складу Комуністичної партії (більшовиків) України. У 1921-1923 рр.. працював в Наркоматі у закордонних справах РРФСР, був направлений на дипломатичну роботу до Німеччини, де почав відвідувати художні курси.
У 1923 р. був виключений з КП(б)У, так як пошта затримала документи, які він відправив з Німеччини в СРСР для підтвердження свого членства.
У 1923-1926 рр. працював у Харкові художником-карикатуристом в українській республіканській газеті «Известия ВУЦВК». Тоді ж зацікавився кіно, пройшов стажування на зйомках агітфільмів на Одеській кінофабриці Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). У 1926 р.дебютував як режисер і сценарист в повнометражній комедії «Вася-реформатор» і короткометражки «Ягідка любові». Першою знаковою роботою Довженка стала німа кінопоема «Звенигора» (1928, сценаристи - Михайло Йогансен і Юрій Тютюнник), присвячена 10-річчю Радянської влади. Вона складається з 12 епізодів, в яких переосмислюється українська історія. Довженко застосував оригінальну техніку монтажу, високо оцінену Сергієм Ейзенштейном. Стрічка стала першою в трилогії про Україну. Потім режисер вже за власними сценаріями зняв фільми «Арсенал» (1929, присвячений подіям громадянської війни) і «Земля» (1930, дія відбувається в українському селі під час створення колгоспів). Через деякий час «Звенигора» і «Земля» були зняті з показ, зокрема, через звинувачення в українському націоналізмі і неправильному трактуванні колективізації. Згодом «Земля» була визнана критиками одним з кращих фільмів радянського кіно.
Потім вийшли стрічки «Іван» (1932 р.), «Аероград» (1935), «Щорс» (1939).
З 1934 р. жив у Москві, перебував у листуванні з главою держави Йосипом Сталіним (Джугашвілі), дружив з ним.
Фільми про Велику Вітчизняну війну
У роки Великої Вітчизняної війни Олександр Довженко поставив документальні фільми «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні». При цьому кіноповість Довженка «Україна у вогні» була піддана критиці на спеціальному засіданні Політбюро «через ревізію політики партії», і так і не вийшла на екрани. У 1949 р. зняв фільм «Мічурін», також серйозно відредагований цензурою. У 1951 р. за вказівкою влади були припинені зйомки художнього фільму «Прощай, Америка» за мотивами книги політичної перебіжчиці Анабелли Бюкар, яка прийняла в 1949 р. радянське громадянство.
В останні роки життя викладав у Всеросійському державному інституті кінематографії (ВДІК), працював над сценаріями до фільмів «Поема про море», «Повість полум'яних літ» і «Зачарована Десна», які зняти так і не встиг.
Помер 25 листопада 1956 р.в підмосковному Передєлкіно. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві.
Народний артист РРФСР (1959), двічі лауреат Сталінської премії (1941 - за фільм «Щорс», 1949 - за «Мічуріна»), посмертно в 1959 р. був удостоєний Ленінської премії (за сценарій до «Поеми про море»). Був нагороджений орденами Леніна (1935), Червоного Прапора і Трудового Червоного Прапора.