Пролог Першої світової: швидкоплинна друга Болгарська війна

Фото: Сербські солдати в Кратово. 20 червня 1913 року

10 серпня 1913 був підписаний Бухарестський мирний договір, який завершив другу Балканську війну. Її, всупереч умовлянням Росії, почала Болгарія, яка в результаті втратила значні території.

Геополітичний контекст

Для Російської імперії балкано-Чорноморський регіон був пріоритетним напрямком зовнішньої політики ще з кінця XVIII століття. З одного боку, Росія прагнула встановити контроль над Константинополем і чорноморськими протоками, що автоматично забезпечувало їй вихід в теплі моря. З іншого боку, вона позиціонувала себе як покровительку християнських народів Османської імперії, і цей місіонерський посил наповнював зовнішню політику Петербурга особливим містичним змістом.

Антагоністом Росії на Близькому і Середньому Сході виступала Великобританія, наріжним каменем зовнішньої політики якої було забезпечення безпеки її імперії в Азії. Цей зовнішньополітичний імператив вимагав контролю над комунікаціями у Східному Середземномор'ї, а Балкани були підступом до цього важливого для Лондона геополітичного простору.

Інтереси двох інших великих європейських держав-Франції та Німеччини – на Балканах носили переважно економічний характер, хоча на рубежі XIX-XX століть Берлін активно нарощував свій політичний вплив в Османській імперії.

Однак зовнішня політика жодної із згаданих держав не була в тій мірі зациклена на Балканах, як у випадку Австро-Угорщини, яка вважала цей регіон своїм «заднім двором». Для неї гегемонія на Балканах була пов'язана з підтриманням свого великодержавного статусу, і Відень болісно ставилася до зміни розстановки сил в регіоні, і перш за все до посилення місцевих гравців – малих балканських країн.

Хід війни

Восени 1912 року почалися сутички між союзниками по Балканському союзу. Хоча Сербія і Греція ще продовжували разом з Болгарією воювати проти Туреччини, вони почали переговори з приводу обмеження апетитів Софії. Белград і Афіни мали багато спільних інтересів, в першу чергу – хотіли розділити між собою Албанію і Македонію.

Російський уряд намагався зберегти Балканський союз, але марно. Місцеві амбіції і свари вийшли на перше місце, чим негайно скористався Троїстий союз.

Берлін і Відень використовували в своїх інтересах великодержавні устремління верхівки і інтелігенції в першу чергу Болгарії, але також Греції та Сербії. Белград германці схиляли до війни з Болгарією і навіть Грецією, щоб забрати Салоніки і вийти до Егейського моря, а Софії пропонували анексувати всю Македонію.

Тому не дивно, що вже через день після укладення Лондонського Миру, 1 червня 1913 року, був оформлений греко-Сербський союз. Угода передбачала розділ Македонії між Сербією і Грецією, встановлення між державами спільного кордону. Був підписаний і секретний протокол про розподіл Албанії на сфери впливу Сербії та Греції. До союзу приєдналася Румунія, яка хотіла під шумок відняти у Болгарії Добруджу, крім того, Сербію підтримувала Чорногорія.

Російська дипломатія спонукала Грецію і Сербію стримати свої апетити, а Болгарію – проявити поступливість. Але Відень підштовхував Софію до війни, обіцяючи гарантії територіальної цілісності, грошову позику і навіть організацію в Албанії бандформувань, щоб ті атакували сербів з тилу.

Болгарська влада в цій ситуації почала тиск на Росію, щоб та зайняла антисербську позицію, але на це Петербург не пішов. У Росії розуміли, що Сербія – її єдиний надійний союзник на Балканах. Росія пропонувала арбітраж в рамках згаданого сербсько-болгарського договору. Імператор Микола II звернувся до глав Сербії і Болгарії з особистим посланням, де попередив, що в разі братовбивчої війни, Петербург збереже за собою свободу дій, але Софія і Белград лише скаржилися один на одного.

Хоча в кінці червня 1913 року обидві сторони вже стягнули війська до кордону, але в Петербурзі 28 Червня все ж почалися сербсько-болгарські переговори за посередництва Росії. Однак у Болгарії взяла верх "Військова партія" на чолі з царем Фердинандом і генералом Савовим, і 29 червня 1913 болгарські війська без оголошення війни перейшли в наступ на Сербію і Грецію. У відповідь 30 Червня Греція, Сербія та Чорногорія оголосили війну Болгарії.

Вже 2 липня 1913 року сербські і грецькі війська перейшли в контрнаступ. Болгарське керівництво явно переоцінило свої сили, недооцінило противника і погано підготувалося до війни. Також з'ясувався повний провал оцінки з боку Софії військово-політичної ситуації на Балканах. Болгарське керівництво розраховувало, що Відень і Берлін утримають Румунію від вступу у війну, при цьому сама Австро-Угорщина атакує Сербію. Але жодна з цих надій не виправдалася.

Підписання мирного договору

Після закінчення Другої Балканської війни 10 серпня 1913 року в столиці Румунії — Бухаресті — був підписаний Бухарестський мирний договір. Туреччина не брала участі в його підписанні. Болгарія, як сторона, що програла у війні, втрачала майже всі захоплені в ході Першої Балканської війни території і понад те Південну Добруджу. Незважаючи на такі територіальні втрати, вихід до Егейського моря у країни зберігався.