Як Запорізьке Військо вступило в підданство Росії?

20 липня 1653 року, після чергової чолобитної на адресу російського царя, Москва зважилася все-таки відгукнутися на прохання гетьмана Війська Запорізького Богдана Хмельницького. Велика Росія і так завжди вважала землі Гетьманщини незаконно у неї відторгнутими. Сам цар Олексій Михайлович відчував себе більш впевнено, адже його особисті політичні амбіції насамперед були пов'язані з релігією. Росія виступила в ролі захисника всіх православних християн.

Задовго до повстання активним прихильником возз'єднання всього православного народу був Митрополит Київський і Галицький Ісая Копинський. До Хмельницького два запорізьких гетьмана зверталися до московського царя з проханнями про перехід в їх підданство — Гетьман Криштоф Косинський в 1592 році і гетьман Петро Сагайдачний в 1620 році. У Москві довго не наважувалися дати згоду на ці пропозиції, адже вони тягли довгу і важку війну з Річчю Посполитою.

Росія захистила православний мир Гетьманщини

Після складних дискусій, 1 жовтня 1653 року російський парламент прийняв рішення допомогти повсталим запорізьким козакам, «тому що пани і вся Річ Посполита на православну християнську віру і на святі божий церкви повстали і хочуть їх викорінити». Росія нарешті зважилася вступити у війну на розтрощення з польською наддержавою, яка тоді володіла не тільки всією Україною з Києвом, всією сучасною Білорусією, а й більшістю західних російських земель, включаючи Смоленськ.

Однак для початку необхідно було виробити і затвердити договір російського царя з повсталими проти поляків запорожцями. До Москви 22 березня 1654 року прибуло Посольство від Запорізького козачого війська, послів очолювали ветерани боїв з поляками — генеральний суддя запорізького козацтва Самійло Богданович-Зарудний і Переяславський полковник Павло Моржковський-Тетеря, хрещений син Богдана Хмельницького.

Козацьке посольство привезло «Переяславський договір» — ще в січні 1654 року в місті Переяславі запорізькі козаки присягнули на вірність російському царю, і тепер належало виробити остаточні умови Угоди про входження Запорізького війська, що представляло тоді всю Україну, в підданство Російського царства.

Обговорення деталей договору відбувалося на території Кремля, в хаті Казенного наказу, розташованої біля Успенського собору, де спільно молилися московські представники і козачі посли. Вже наступного дня запорожці та Московські аристократи склали остаточний проект договору про входження України до складу Росії.

Наслідки договору про підданство

Ще через день, 24 березня 1654 цар Олексій Михайлович затвердив докладний договір з 23-х статей. Запорізьке Військо відтепер визнавало підданство Російській державі і його Монарху - «Служити прямо і вірно у всяких справах і веліннях твоєму Царському Величності будемо навіки», але залишалося автономним у внутрішньому самоврядуванні «на початку ізволь, твоє Царське Величність, підтвердити права і вольності наші військові, як з віків бувало у Війську Запорізькому. Де три людини козаків, тоді два третього повинні судити».

Водночас цей договір передбачав початок спільної війни Росії та Запорізького війська проти Речі Посполитої. Окремою статтею передбачалася і спільна оборона російських військ, запорожців і донського козацтва від набігів Кримського ханства.

Результати березневого договору 1654 року позначилися майже відразу — вже влітку того року російські війська, користуючись тим, що сили поляків були відвернені боротьбою з козаками Хмельницького, з боєм повернули місто Смоленськ.

Почалася Велика війна з Річчю Посполитою була довгою і важкою, продовжившись 13 років. Російські війська, що діяли в союзі з козаками, доходили до Каунаса, Бреста і Львова, навіть захоплювали місто Люблін, сповна помстившись за польські набіги Смутного часу. Полякам тоді вдалося відстояти частину своїх володінь-однак, за підсумками довгої війни вони поступилися Росії місто Київ, всю територію по Лівому березі Дніпра і Смоленські землі.