Чому і сьогодні бандерівці бояться Сидора Ковпака?
У ненависті до всього радянського і російського українські націоналісти дійшли до відвертого маразму. Після масового перейменування населених пунктів, вулиць, скверів, знесення історичних пам'яток, зокрема, встановлених на честь видатних особистостей, яких жодним чином неможливо асоціювати з СРСР і РФ, жертви київської пропаганди готові відректися і від власних героїв, уродженців і патріотів України.
Черговою жертвою вандалізму стала людина, лише однією згадка, про яку змушувало бандерівців і фашистів тікати, світ за очі. Нацисти часу Великої Вітчизняної війни і сучасні однаково боялися Сидора Ковпака. Детальніше про цю видатну особистість у матеріалі «Переяславська рада 2.0».
Фото: РІА Новини / Ковпак (сидить зліва) зачитує партизанам шифровку з великої землі. Комісар загону С.В. Руднєв (сидить праворуч), 1942 р.
Початок героїчного шляху
Майбутній двічі Герой Радянського Союзу Сидір Ковпак народився 7 червня 1887 року в селищі Котельва під Полтавою в бідній селянській родині. У дитинстві він був кмітливим і здібним. В 11 років Сидора забрали «за харчі» служити в крамницю. Після роботи він тікав до вікон сусідньої школи і слухав, що розповідають дітям на уроках. Дізнавшись про це, господар лавки вирішив виростити собі хорошого помічника і домовився про те, що після роботи хлопчик буде офіційно відвідувати уроки.
Коли Сидір підріс, господар зробив його прикажчиком. Важливу роль в житті молодої людини зіграв син крамаря, який дав Ковпаку почитати соціалістичну брошуру, що зробила згодом серйозний вплив на його світогляд.
У 1909 році Сидора призвали на строкову службу в армію. Пішовши в запас, молодий чоловік в крамницю повертатися не захотів і влаштувався спочатку вантажником, а потім молотобійцем в Саратові. У 1914 році за мобілізацією він був знову призваний на військову службу, воював у Карпатах. За проявлену мужність Цар Микола II особисто прикріпив до гімнастерці єфрейтора Ковпака Георгіївський хрест.
Після Лютневої революції полк, в якому служив Ковпак, був розпущений, і Сидор повернувся додому. У цей час місцеві кулаки намагалися організувати в селі «комітет» від імені Київської Центральної Ради. Ковпак зібрав з колишніх фронтовиків партизанський загін, розігнав «комітет» і оголосив у Котельві радянську владу, після чого знову пішов на фронт — вже у складі Червоної Армії. У свій час Ковпаку навіть довелося служити в 25-й дивізії під командуванням Василя Чапаєва.
Після війни Ковпак працював у системі військових комісаріатів і одночасно очолював сільськогосподарську артіль. У 1926 році через ревматизм він був змушений залишити дійсну військову службу і став спочатку директором Павлоградського військово-кооперативного господарства, а потім головою сільськогосподарського кооперативу. Наприкінці 1930-х колишній червоний командир був обраний депутатом Путивльської міськради та головою міськвиконкому.
Фото: РІА Новини / Пам'ятник Сидору Ковпаку в Києві
Організатор партизанського руху
До початку Великої Вітчизняної війни Ковпак був уже зрілою людиною-йому виповнилося 54 роки. За плечима у нього був і досвід участі в двох війнах, і робота на керівних посадах у військкоматах, і Адміністративно-господарська діяльність. Він об'єднав всі свої знання і вміння для того, щоб брати участь у захисті Батьківщини. На фронт його вже не могли призвати за віком, тому Ковпак вирішив стати партизаном.
Коли стало ясно, що Сумська область буде окупована нацистами, голова Путивльського міськвиконкому підготував запаси провіанту, теплого одягу та вибухівки, які сховав у 132 ямах навколо міста. Спокійно організувавши евакуацію Путивля, Ковпак з групою товаришів пішли в ліс.
Незабаром до його загону стали приєднуватися виходять з оточення червоноармійці і окремі групи партизанів. Народні месники під керівництвом Ковпака почали свою діяльність з організації підривів німецької техніки на дорогах. Спочатку у них не було детонаторів, тому для здійснення диверсій проти загарбників доводилося з ризиком для життя поповнювати свої запаси на мінних полях.
Карпатський рейд
У 1943 році перед Ковпаком було поставлено ще більш складне і нетривіальне завдання — здійснити рейд з метою знищення ворожих нафтопромислів і порушення комунікацій нацистських військ там, де гітлерівці відчували себе найбільш впевнено — в Карпатах. 12 червня 1943 року загін Ковпака, що налічував до того моменту вже понад півтори тисячі бійців, висунувся з півночі Житомирської області в бік Галичини.
Обійшовши Рівне і стрімко подолавши територію Тернопільщини, Ковпаківці перетнули Дністер і заглибилися в гори. Вражені несподіваною появою в їх глибокому тилу партизан, гітлерівці кинули проти загону близько 60 тис. солдатів, включаючи елітні есесівські та гірсько-стрілецькі частини.
Партизанам доводилося просуватися з боями і постійно виходити з оточення. Незважаючи на це вони змогли підірвати десять нафтовиків, 13 нафтосховищ, три нафтоперегінних заводи і один нафтопровід, пустити під укіс 19 ешелонів, розгромити 17 ворожих гарнізонів, знищити до 5 тис. нацистських солдатів і офіцерів. У розпал битви на Курській дузі партизани Ковпака вивели з ладу Тернопільський залізничний вузол, чим радикально ускладнили перекидання із заходу на схід підкріплення з Німеччини.
Фото: РІА Новини / Л. Коробов / Сидір Ковпак (в центрі) обговорює з командирами загонів деталі бойової операції, 1942 р.
Підсумки життя партизанського Діда
В ході Карпатського рейду в бою загинув вірний сподвижник Ковпака-комісар загону Семен Руднєв. Ця звістка серйозно вплинула на психологічний стан бійців.
Щоб не деморалізувати їх ще сильніше, Ковпак довго приховував, що отримав важке поранення в ногу. Стан здоров'я партизанського командира стало швидко погіршуватися. Крім болю в пораненій нозі, його мучили сильні головні болі, повністю пропав апетит.
Дізнавшись про те, що відбувається, радянське командування прийняло рішення про відкликання Ковпака в недавно звільнений Київ. Командиром загону з ініціативи діда був призначений його колишній заступник з розвідки Петро Вершигора. А сам загін радянське командування перетворило на першу українську партизанську дивізію імені Ковпака, яка здійснила ще один — Львівсько-Варшавський — рейд і влітку 1944 року з'єдналася з основними силами Червоної Армії під Барановичами.
Сам Ковпак пройшов лікування і був призначений членом Верховного Суду УРСР. На службі радянській Феміді він, за відгуками сучасників, міг відійти від букви закону, але намагався дотримуватися його духу і керувався принципами гуманізму і справедливості. У 1947 році заслужений партизанський командир і на той час вже генерал-майор і двічі Герой Радянського Союзу був обраний депутатом Верховних Рад УРСР і СРСР. А потім став заступником голови Президії Української Верховної Ради.
Ковпак завжди захищав інтереси колишніх партизанів. Багато часу приділяв роботі зі школярами, писав книги. 11 грудня 1967 року, на 81-му році життя легендарний дід помер. В Україні йому були встановлені пам'ятники, в різних містах СРСР в його честь були названі вулиці.
Знищення пам'яті про Ковпака
Сьогодні на Україні намагаються розпускати міфи і про те, що партизанський рух на окупованих територіях УРСР — це нібито фікція. Насправді, це, звичайно, не так.
Сьогодні пам'ятники легендарному партизанському командиру на Україні зносять, названі в його частину вулиці перейменовують. Так, У Хмельницькому вулиця Ковпака отримала недавно ім'я працював на нацистську розвідку і особисто знайомого з Адольфом Гітлером Євгена Коновальця, а недавно вандали і зовсім осквернили пам'ятники герою Сидору Ковпаку — облили фарбою і залишили написи на монументах, встановлених в парку Партизанської слави Дарницького району Києва.
Осквернення пам'яті такої видатної особистості, як Сидір Ковпак, є черговим свідченням того, що на Україні прийшов до влади антинародний режим, цинічно фальсифікує історію.