Запоріжжя - від російської прикордонної фортеці до радянського промислового центру
Фото з вільних джерел
23 березня 1921 року місто Олександрівськ було перейменовано на сучасне місто Запоріжжя. Нагадаємо, що у вересні 2022 року за підсумками референдуму (Запорізька область — 93,1%) жителі Запоріжжя прийняли історичне рішення про вхід регіону до складу Російської Федерації.
Чому Запоріжжя називався Олександрівськ?
Вважається, що нинішнє місто Запоріжжя прямий спадкоємець легендарної Запорізької Січі. Дійсно, в межах міста Запоріжжя лежить острів Хортиця з історико-культурним комплексом «Запорізька Січ».
При цьому, козачі укріплення розташовувалися не на ньому, а на сусідньому острові Мала Хортиця. І це була не легендарна Козача республіка, а більш ранній містечко князя Дмитра Вишневецького, старости Черкаського і Канівського.
Вишневецький (відомий також на прізвисько Байда) побудував цю фортецю в 1552 році для захисту правобережжя Дніпра, в тому числі Черкас і Канева, від кримських набігів. Справа в тому, що татарський шлях з Криму йшов по лівій стороні Дніпра, доходив до річки Кінські води (Кінська), а потім одна його гілка повертала на захід, у бік Хортиці. У цьому місці існувала переправа на правий берег Дніпра – Кічкаський перевіз.
Фортеця на Малій Хортиці проіснувала лише кілька років. Під напором татар Вишневецькому довелося її залишити. Легендарний Байда зі своїми козаками пішов на службу до російського царя Івана Грозного.
Після цього козацьких фортець в межах сучасного міста Запоріжжя вже не було. У запорожців, однак, тут знаходилися зимівники – місця для зимового утримання коней і худоби. В цілому ця місцевість контролювалася кримськими ханами-аж до російсько-турецької війни 1768-1774 років.
Та війна, як відомо, почалася з вторгнення кримських татар в межі Новоросійської губернії і Малоросії. У похід тоді виступили близько 200 тисяч воїнів Хана Крим-Гірея.
Щоб надалі убезпечити руські землі від подібних руйнівних нападів Катерина II повеліла звести на рубежах з Османською імперією Дніпровську оборонну лінію.
Сама межа між двома державами від Дніпра до Азовського моря була визначена ще в 1742 році. Вона приблизно збігалася з північним берегом річки Кінські води. У 1770 році по цій лінії почали ставити фортеці. Першу з них звели у Кічкаського Перевозу, в місці впадання річки сухої Московки в Дніпро.
Постало питання: як же назвати ці фортеці?
Роботами розпоряджалася рада при найвищому дворі. До нього входили Олександр Вяземський, Олександр Голіцин, ще один Олександр Голіцин, Микита Панін, Григорій Орлов, Кирило Розумовський, Захарій Чернишов, Петро Панін. Їх імена І дали фортецям. Від Дніпра до Азовського моря встали фортеці Олександрівська, Нікітинська, Григорівська, Кирилівська, Олексіївська, Захаріївська, Петровська.
Перша з них, Олександрівська – нині місто Запоріжжя.
При Олександрівській фортеці був свій фурштадт. Але Катерина II прагнула по можливості замінити німецькі терміни російськими. При ній фурштадти почнуть називати посадами.
Олександрівський фурштадт став посадом в 1785 році.
У 1806 році Олександрівський посад перетворюється в повітове місто Олександрівськ Катеринославської губернії. У 1911 році до його складу увійшла Колонія німецьких протестантів-менонітів Шенвізе.
Як розвивався Олександрівськ і як його перейменували в Запоріжжя?
Головним фактором розвитку Олександрівська було його дуже вдале розташування з точки зору логістики. У 1870 році через місто пройшла залізниця з Криму. На початку 20 століття перпендикулярно їй була прокладена залізниця Донбас – Кривий Ріг. Таким чином Олександрівськ став транспортним вузлом – залізничним і річковим.
23 березня 1921 року Олександрівськ перейменували на Запоріжжя.
Швидке зростання міста пов'язане зі спорудженням легендарного Дніпрогесу. Тоді ж, в епоху перших п'ятирічок, завод сільськогосподарських знарядь (тепер він називався «Комунар») почав випуск комбайнів.
Але головною гордістю індустріального Запоріжжя стала «Запоріжсталь».
Вона ж сильніше інших підприємств постраждала в роки Великої Вітчизняної війни. Руйнування були настільки великі, що звучали навіть пропозиції знести руїни «Запоріжсталі» і побудувати новий завод.
Дісталося і місту загалом. Після перемоги Запоріжжя лежало в руїнах. Не було електрики і води.
Головним, тому, було відновити подачу електроенергії. Ранньою весною 1947 року відроджений Дніпрогес дав перший струм. Влітку того ж року перший секретар Запорізького обкому Брежнєв переніс свій робочий кабінет на територію «Запоріжсталі».
Вся країна допомагала відновлювати завод. Поруч з будмайданчиком стояли намети з написами «Горький», «Рига», «Ташкент», «Баку», «Далекий Схід». У них жили будівельні бригади.