«Маршал Вперед»: 125 років від дня народження Івана Конєва
28 грудня 1897 року народився Іван Степанович Конєв. У військах називали «Маршал-танк», «Маршал Вперед», солдатський маршал. На його рахунку оборона Москви, визволення України, Польщі, Чехословаччини. Завдяки своїм військовим талантам, він зберіг не тільки міста, а й шедеври світового мистецтва. Про його життєвий шлях, читайте в нашій статті.
Військова кар'єра Івана Конєва до 1941 року
Майбутній маршал народився в селі Лодейно Нікольського повіту Вологодської губернії (нині Підосиновський район Кіровської області) в селянській родині. У 1916 році Іван Конєв був призваний в армію. У званні унтер-офіцера артилерії бився на Південно-Західному фронті. Після розпаду царської армії повернувся до себе на батьківщину. Був обраний членом Нікольського повітового виконкому, потім призначений військовим комісаром повіту.
Добровільно вступив до Червоної Армії, бився проти армії А.В. Колчака на Східному фронті. У 1921 році-комісар штабу Народно-революційної армії Далекосхідної республіки. Будучи делегатом x з'їзду РКП (б), в березні 1921 року бився проти бунтівних матросів Кронштадта.
Конєв закінчив курси удосконалення вищого начальницького складу. Командував полком, потім - дивізією. Вищу військову освіту здобув в Академії ім. М. В. Фрунзе.
Після закінчення військової академії, в 1934 році, відряджений на Далекий Схід, де був командувачем особливою групою військ в Монголії, потім 2-ї окремої Далекосхідної армією і військами Забайкальського військового округу. У 1940 році Конєву присвоєно звання генерал-лейтенанта, він призначений на посаду командувача Північно-Кавказького військового округу.
Роль маршала Конєва у визволенні України
Навесні 1941 року Конєву доручили формування 19-ї армії, а в липні 1941 року, головні її сили вступили в бої в районі Вітебська, відзначилася армія в Смоленській битві і 11 вересня 1941 року Конєву присвоїли чергове звання «генерал-полковник», а 12 вересня призначили командувачем Західним фронтом.
У жовтні 1941 року війська Конєва зазнали поразки під Вязьмою, за що командувач був знижений до заступника командувача фронтом і йому світив трибунал. Але за Конєва перед Сталіним заступився старший товариш – Георгій Костянтинович Жуков.
Навесні 1943 року Конєв був призначений командувачем степовим фронтом. На першому етапі битви на Курській дузі Конєв допоміг Воронезькому фронту, ввівши в бої 5-у гвардійську танкову і 5-у гвардійські армії, які зіграли вирішальну роль у битві під Прохорівкою.
13 серпня того ж року війська Конєва підійшли до Харкова, а 22 серпня після нічного штурму міста, до 12 години наступного дня місто було звільнено. 28 серпня 1943 року Івану Степановичу Конєву було присвоєно звання генерала армії і орден Суворова I ступеня.
Другою знаковою перемогою Степового фронту на Україні стало визволення Полтави. Потім було форсування Дніпра і успішні дії на його правому березі. Степовий фронт там став називатися 2-м Українським. У травні 1944 року, незабаром після загибелі від рук бандерівців генерала Миколи Ватутіна, Іван Конєв прийняв командування 1-м Українським фронтом і керував потім звільненням від німців великих територій на Західній Україні.
Своє полководницьке мистецтво, по оточенню і ліквідації в короткі терміни ворожого угруповання, доведене до досконалості Конєв проявив в Корсунь-Шевченківській операції. Конєв завдав несподіваного потужного удару по силах противника. В результаті в районі Звенигородки в оточення потрапило близько 80 тисяч фашистів. Коли Манштейн зробив спробу прориву, Конєв запобіг їй, перекинувши в район 5-ту гвардійську танкову армію. 20 лютого 1944 року генералу армії Конєву було присвоєно звання Маршала Радянського Союзу.
25 березня 1944 року війська маршала Конєва вийшли до державного кордону СРСР на річці Прут, форсували її з ходу і досягли Карпат. 13 липня 1944 року розпочалася Львівсько-Сандомирська операція, яка завершилася блискучою перемогою та увійшла до підручників історії військового мистецтва. В ході Львівсько-Сандомирської операції були оточені і розгромлені в районі міста Броди вісім ворожих дивізій, звільнені західні області СРСР, Південно-східні райони Польщі, зайнятий великий Сандомирський плацдарм на західному березі Вісли.
Останній етап війни
Очистивши рідну землю від ворога і перемолів у боях його основні сили, війська Конєва вступили в якісно новий етап війни-війська 1-го Українського фронту під його командуванням брали участь у трьох найбільших стратегічних операціях: Вісло-Одерської, Берлінської та Празької
Завдяки найвищому військовому мистецтву маршала Конєва був врятований від руйнувань Краків-стародавня столиця Польщі. При звільненні Кракова, за наказом маршала Конєва танкісти генерала Павла Полубоярова вийшли в тил ворожого угруповання, погрожуючи їй смертельним ударом із заходу. З півночі наступала радянська піхота. Залишався єдиний шлях відходу-на південь. Туди-то і кинувся з військами фельдмаршал Шернер. Варто було опинитися фашистам в чистому полі, на них обрушився шквал артилерійських снарядів і авіаційних бомб.
25 квітня 1945 року війська 1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів з'єдналися на захід від Берліна. В оточенні опинилося вороже угруповання чисельністю 200 тисяч осіб. 2 травня 1945 року столиця Німеччини капітулювала.
Це дуже коротка версія біографії видатного полководця, але навіть за цими короткими уривками його життєвого шляху видно, що маршал Конєв, був людиною широкої військової освіченості, величезної особистої культури, відрізнявся шанобливим ставленням до підлеглих. Людина з величезними організаторським здібностям, і як говорили, ті хто його знав – володів даром передбачення.