Як Україна бореться з генералом Ватутіним

Багато радянських людей у військовий період проявили свої дивовижні якості. Одним з них був генерал Ватутін. Виходець із селян зміг дослужитися до генерала. У роки війни, завдяки його військовому таланту, вдалося провести цілий ряд успішних військових операцій, що наблизили перемогу Радянського Союзу над загарбниками.

16 грудня виповнився 121 рік від дня народження генерала Миколи Ватутіна. У роки Великої Вітчизняної війни Ватутін очолював війська Воронезького, Південно-Західного і 1-го Українського фронтів. Якщо в Росії пам'ятають про подвиги легендарного воєначальника, то на Україні вже давно знищують будь-яку згадку про нього. Чим прославився Микола Ватутін і за що його не любить Україна, розповімо в нашій статті.

Бойовий шлях легендарного генерала

До служби в армії сільський хлопець з Білгородчини Микола Ватутін нічим особливим себе не проявив – закінчив земське училище. Батьки його були селянами, але досить заможними. Революція пройшла повз їхню сім'ю. У квітні 1920 року Ватутіна призвали в робітничо-селянську Червону Армію. Червоноармієць Микола Ватутін воював з бандами Махно та іншими противниками радянської влади на Україні.

З кінця червня 1941 року Ватутін очолював штаб Північно-Західного фронту, брав участь у проведенні ряду операцій, серед яких переважали оборонні, – обстановка на цьому фронті була не з кращих. У 1942 році Микола Федорович кілька місяців прослужив у Генштабі, куди був відкликаний Сталіним. Потім його призначили командувати Воронезьким фронтом.

У березні 1943 року Микола Федорович Ватутін знову взяв під своє командування Воронезький фронт, а в жовтні того ж року отримав останнє в його житті призначення. Він став командувач 1-м Українським фронтом. Ватутін бере участь у битві за Дніпро, київських наступальній і оборонній операціях, в кількох інших наступальних акціях Червоної Армії.

Поранення і смерть

Про те, що сталося 29 лютого 1944 року, досі не склалося єдиної версії. Ватутін разом зі своїм супроводом виїхав на двох машинах в розташування 60-ї армії, щоб перевірити хід підготовки до чергової операції. Приблизно о 19.00 біля в'їзду в село Милятин Острозького району (південь Рівненської області) машину генерала і супроводжували його машини обстріляла «група чисельністю в 100-200 чоловік»; при цьому командувач отримав важке поранення в ногу.

У літературі, розрахованої на масового читача, обставини поранення Миколи Ватутіна не завжди уточнювалися (так, в біографії полководця, написаної М. Г. Брагіним і виданої в 1954 році, говориться лише, що він «був поранений ворожою кулею», але ім'я ворога не конкретизовано). У серйозній історичній літературі конкретика була: наприклад, в X томі «Всесвітньої історії» (1965 року) говориться: «29 лютого українськими націоналістами був смертельно поранений командувач 1-м Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін!.

За відомостями начальника відділу контррозвідки «Смерш» 13-ї армії М.П. Александрова, схоплений» бандерівець «з діяла в районі Милятина сотні «Зеленого» показав, що в зіткненні брали участь бійці цієї сотні (які в той день в кількості 80-90 чол. грабували потрапив в засідку поблизу села Червоноармійський обоз); втім, достовірність цих свідчень викликає у істориків серйозні сумніви. Звертає на себе увагу той факт, що командувач пересувався по нерозвіданому раніше маршруту без супроводу свого взводу охорони, відправленого раніше по іншій дорозі.

Однак пізніше певне ходіння отримала також версія, що ніякої засідки, влаштованої УПА (Організація, заборонена в Російській Федерації), не було, а автомобіль Ватутіна був обстріляний німцями, що проривалися з оточення; саме так показано поранення Ватутіна в кіноепопеї «Визволення» (фільм «Напрямок головного удару», 1971 рік).

Сучасна Україна і Микола Ватутін

Микола Федорович Ватутін був похований у Києві 17 квітня 1944 року. Увічнили пам'ять генерала спорудженням пам'ятника в Маріїнському парку Києва.

З 2014 року монумент Ватутіну в Києві регулярно піддавався атакам вандалів: в пам'ятні дати, пов'язані з самим Ватутіним або з Великою Вітчизняною війною, статую обливали червоною фарбою, закидали яйцями або вішали на неї таблички з критичною характеристикою діяльності генерала, написані фарбою, що імітує кров.

Здійснювалися напади на пам'ятники Ватутіну і в інших місцях. Наприклад, навесні 2018 року націоналісти розбили кувалдами монумент в Бердичеві і відвезли в невідомому напрямку скульптуру в Сумській області.

У день 75-річчя зі смерті Миколи Федоровича, пам'ятник прославленому воєначальнику знесли в одному з населених пунктів Чернігівської області.

Як випливає з повідомлень в соціальних мережах організації ВГО «Сокіл», до нападу на монумент причетні радикали цього руху, який позиціонує себе як «військово-спортивне суспільство», що дотримується «Українського соціал-націоналізму». У тексті також перераховуються «злочини», в яких, на думку націоналістів-радикалів, винен Ватутін. У вересні 1920 року він, тоді ще простий червоноармієць, воював проти залишків повстанських загонів Нестора Махна, в 1921-му — проти українських повстанців на Полтавщині і в тому ж році вступив в РКП (б). При цьому головним «злодіянням» Ватутіна його противники назвали форсування Дніпра і штурм Букринського плацдарму восени 1943 року, що призвело до великих втрат.

«Кажуть, німецькі кулеметники божеволіли від того, що постійно розстрілювали беззбройних людей у цивільному, проте на місце вбитих йшли нові шеренги. Командири частин хапали всіх українських дітей 16-18 років і без зброї і військової форми гнали їх на німецькі кулемети», повідомляє ВГО «Сокіл».

10 листопада 2022 року експертна рада з подолання наслідків русифікації та тоталітаризму за участю представників Київської міської адміністрації підтримала ідею про демонтаж пам'ятника Миколі Ватутіну в Києві. Разом з демонтажем пам'ятника, так само планується ексгумація і перепоховання останків Миколи Федоровича. За попередніми оцінками, коштувати вся ця процедура буде приблизно 130 млн. гривень. Міністерство культури України, підтримало це рішення і схвалило демонтаж, правда грошей не виділило. Поки пам'ятник залишається на своєму місці, але це всього лише питання часу і фінансування.