Маловідомі факти про біографію Леоніда Бикова

«Там, де піхота не пройде і бронепоїзд не промчить, Максим на пузі проповзе і нічого з ним не трапиться»! На пострадянському просторі практично не знайдеться людей, які хоча б раз не чули ці рядки. Належать вони Максиму Перепелиці, роль якого виконав знаменитий актор Леонід Биков. Сьогодні, 12 грудня 2022 року, йому б виповнилося 94 роки, але дожив він тільки до 50. Як і раніше жива пам'ять про нього і сильна глядацька любов, картини з його участю не сходять з телевізійних екранів. У нашій статті розповімо кілька маловідомих фактів про цього видатного актора.

Мрія про небо

Вести повітряні бої, управляти крилатою машиною – мрія багатьох хлопчаків. Не став винятком і Леонід Биков. Його пристрастю була Авіація. Багатьох цікавить питання: звідки у простого хлопчика, який виріс в невеликому містечку, любов до літаків і авіації. Все просто-в 1934 році в Краматорську був створений аероклуб. Всі хлопчаки, звичайно, мріяли стати курсантами цієї школи. Друг дитинства Леоніда Бикова – Віктор Щедронов – був курсантом аероклубу, тому майбутній актор з ранніх років був небайдужий до літаків.

Двічі він вступав до льотного училища, але нічого не вийшло. Перший раз його не взяли тому, що з'ясувалося, що він додав собі пару років. Леонід зміг пробитися в училище лише «під завісу» війни в 1945 році, коли у військових голова боліла про те, як прилаштувати в цивільну авіацію демобілізованих льотчиків-ветеранів. Хлопчина, явно не проходить по здоров'ю і ледь місяць, провчився теорії так і не піднявся в небо, був нікому не потрібен – його відрахували. І тоді Биков вирішив стати актором. Вступ до Київської школи акторів він провалив, що називається, з тріском. Довелося обмежитися варіантом скромніше — Харківським театральним інститутом.

А свою давню мрію про небо він все-таки втілив в життя. Справжні, щирі мрії завжди збуваються. Правда, йшов до неї він дуже довго. Сценарій фільму про льотчиків Леонід Биков разом з Євгеном Онопрієнком та Олександром Сацьким написав у 1962 році. А картину по ньому — «У бій йдуть одні старики» — зняв лише у 1973 — сам же зіграв там головну роль — капітана Олексія Титаренка, «Маестро». У прокат фільм «У бій йдуть одні старики» вийшов 12 серпня 1974 року. Успіх у картини був приголомшливий, результатом цього стало четверте місце в радянському прокаті.

Улюблений актор, але чи улюблений чоловік?

Особисте життя Бикова відома мало-він був замкнутою людиною, не схильним до одкровень навіть з товаришами. Єдиною відомою любов'ю Леоніда Федоровича виявилася його дружина Тамара Костянтинівна, в дівоцтві Кравченко. Зі своєю майбутньою дружиною Биков познайомився на вступних іспитах до Харківського інституту культури. Через 6 років після знайомства Леонід і Тамара стали чоловіком і дружиною. Відмовившись від кар'єри на сцені, дівчина пішла за своїм чоловіком, підтримуючи його у всьому.

Колеги часто критикували Тамару Костянтинівну-за безглуздий характер, дармоїдство і постійні причіпки до чоловіка. Багато говорили і про те, що, нібито, дружина Бикова була психічно хвора, що «маестро» все життя з нею мучився. Швидше за все, чутки про нездоров'я Тамари Бикової були спровоковані проблемами з сином.

Уже наприкінці 2010-х від актриси Тетяни Конюхової несподівано послідувало визнання про роман з Леонідом Федоровичем. За словами знаменитості, вони познайомилися на зйомках фільму «доля Марини». Молода артистка потрапила під чарівність режисера, а той перейнявся її красою. За словами Тетяни, Биков, який називав її «пані Конюховська», не приховував, що одружений, але запевняв, що романтичні стосунки з дружиною давно зжили себе. А незабаром на зйомки приїхала Дружина Леоніда, що носить під серцем дитину, що дало Конюховій зрозуміти — у Бикова немає серйозних намірів щодо молодої виконавиці.

При цьому діти Леоніда Бикова часто згадували, що батьки до останніх днів зберігали трепетне ставлення один до одного і власним прикладом показували, що таке справжня любов.

Проблеми з сином

Перша дитина Леоніда Федоровича, дівчинка, померла відразу після пологів, молоду матір ледве врятували. У Бикова тоді стався перший інфаркт-так важко він переживав цю трагедію. Потім народилися син Лесь (за паспортом Олександр) і дочка Мар'яна. Бикови переїхали в Ленінград, де пройшли найщасливіші і безтурботні роки їхнього життя. По поверненню в Україну почалися проблеми. Лесь, відправившись служити в армію, несподівано потрапив в психіатричну клініку і був визнаний шизофреніком. Режисер був упевнений, що син здоровий і що справа в конфлікті Бикова-старшого з командуванням частини, де служив син (його запросили на творчий вечір, і все було добре, але Леонід відмовився випити разом з усіма). Але з таким клеймом у юнака не було шансів влаштуватися на роботу, і хлопець, зв'язавшись з поганою компанією, зважився на пограбування магазину.

Всупереч своїм принципам, батько відправився по чиновницьким кабінетах клопотати за сина. В результаті Олесь не потрапив до в'язниці, але знову відправився в психіатричну лікарню. Саме тоді у Леоніда Федоровича стався другий інфаркт.

Пам'ять про Леоніда Бикова

Биков похований у Києві на Байковому кладовищі. В українській столиці йому встановлено чудовий пам'ятник: актор зображений в образі Маестро, що присів на фюзеляж літака, а навколо відкривається величний вид на Дніпро і золотоглаві куполи Києво-Печерської Лаври.

На згадку про великий внесок Бикова В мистецтво і культуру в рідному місті актора Краматорську був встановлений бронзовий бюст. На честь Леоніда Федоровича названі бульвар в Києві і ВУЛИЦЯ в Харкові, на фасаді Харківського театру імені Шевченка встановлена меморіальна дошка, а одну зі стін будівлі в центрі міста прикрашає мурал з його зображенням.