Через що Катерина II Гетьманщину скасувала

21 листопада 1764 року вийшов Указ про скасування гетьманської гідності, що поклав край існуванню у складі Російської імперії Гетьманщини. Замість неї за наказом Катерини II була утворена Малоросійська губернія.

Гетьманщина багатьма сьогодні оцінюється, як чи не найкраще, що було в українській державності. Однак явище це далеко не однозначне. Про роль гетьманів і Гетьманщини суперечки йдуть і сьогодні.

Що таке Гетьманщина

Сама Гетьманщина бере свій початок з повстання Богдана Хмельницького, що спалахнуло в 1648 році. Спочатку охоплювала як ліво-так і Правобережну Україну з Придністров'ям, а також Запоріжжя, як власне саме його джерело. Потім Січ стала підкоряться гетьману лише чисто номінально, але сам термін при цьому зберігся, тому як був дуже точний за змістом – ось він гетьман, а ось його земля. Землі Гетьманщини включали в себе Полтавську, Чернігівську, частково Київську, Черкаську та Сумську області сучасної України, а також частину Брянської області Росії.

Аж до 1704 року на Правобережжі і Лівобережжі був свій Гетьман. Але потім термін «Гетьманщина» став вживатися щодо Лівобережної України разом з Києвом, а на правому березі Дніпра вона була ліквідована.

У 1654 році Гетьманщина прийняла протекторат російського царя, а з 1663 року була підконтрольна малоросійському наказу. У 1704 році Лівобережний гетьман Іван Мазепа, скориставшись повстанням проти Речі Посполитої і вторгненням до Польщі шведських військ, зайняв Правобережжя, і об'єднав Україну. Потім вже восени 1708 року він перейшов на бік шведських військ, проте не був підтриманий основною масою українського козацтва.

Новообраний у тому ж 1708 році гетьманом Іван Скоропадський залишився вірним союзником Росії. Після смерті гетьмана Скоропадського нового гетьмана Петро Перший вирішив не обирати, а наказав створити спеціальну Малоросійську колегію, якою Україна по суті справи при ньому і управлялася.

Форму правління і політичний лад, встановлений в Гетьманщині, класифікувати вкрай складно, так як це була суміш одночасно військової диктатури, олігархії і деякої демократії. Вся влада формувалася навколо гетьмана, який правив довічно, після чого Генеральною радою — зборами козаків і представників православної церкви, обирався новий. Його функції включали в себе досить широке коло повноважень в області політичного управління, він фактично ділив управління з Радою, хоча на ділі контролював її.

Причини ліквідації

Причин для ліквідації Гетьманщини було безліч. Наведемо кілька найяскравіших прикладів.

Причина перша – це зрада Гетьмана Мазепи. Незважаючи на те, що велика частина селянства і самих козаків поставилися негативно до зради Мазепи, залишившись вірними царю, російська влада засумнівалися в доцільності продовження існування самостійної Гетьманщини, а скасування гетьманства стало питанням довжиною в півстоліття.

Другою причиною стало зловживання повноваженнями козацькою старшиною. Характерна особливість Гетьманщини того часу-це тотальна корупція і постійна боротьба за владу, війна всіх проти всіх.

Жадібність, чорна заздрість, ненависть, повальне хабарництво і казнокрадство, кар'єризм, прагнення вислужитися за всяку ціну, нехай навіть шляхом самих низинних і огидних вчинків — ось далеко не повні перелік звичаїв, які панували в тому середовищі.

Старшина, будучи спочатку виборною, поступово перетворювалася на спадкову шляхту, скуповуючи землі не тільки селянські, а й козацькі і знищивши дві третини козацького війська за сто років. Останній гетьман Кирило Розумовський дійсно був людиною неабиякою, але при ньому розвелося таке хабарництво, що скарги в Петербург пішли безперервним потоком. Не звертати на них увагу влада імперії вже не могла.

Була і третя причина-зовнішня. Протягом багатьох років козацькі дружини боролися із зовнішніми ворогами. З Річчю Посполитою, з татарами, з Туреччиною. Російські царі та імператори цінували їх як хороших воїнів і сприймали як якийсь заслін від ворогів. Але на час приходу до влади Катерини Великої Річ Посполита вже не представляла загрози, татари не покидали меж Криму, а війна з Туреччиною велася на інших полях і іншою зброєю. Потреба в Козаках, як у захисниках рубежів держави, зійшла нанівець.

Наслідки

Збереження становища Лівобережної України як автономного суб'єкта у складі імперії було вже неможливим. По всій Росії проводилася централізація влади, уряд взяв курс на створення унітарної держави, в якому не було місця напівнезалежним державним утворенням.

Гетьманщина просто пережила свій час. Довге мирне життя перетворило козацькі полки на карикатуру на самих себе. Скасування козацької держави ознаменувало перетворення імперії в єдину, Російську державу. З напівнезалежної козацької Січі – війська Запорозькі стали Малоросією-повноцінними підданими імперії, що зберігали вірність не гетьману, а російському імператору. Також це вирішило низку адміністративних проблем на землях колишнього суб'єкта, так як тепер політика в цій області визначалася і велася імперськими органами.