Придністровська Молдавська Республіка – перша в боротьбі за незалежність
Сьогодні боротьба за самовизначення російськокультурного населення історичної Новоросії міцно асоціюється з республіками Донбасу. Однак не вони першими встали на цей шлях. 2 вересня 1990 року Придністровська Молдавська Республіка (ПМССР) проголосила незалежність і остаточно вийшла з-під влади Кишинева. Тоді ще радянська Молдавія втрачала не тільки 11% своєї території, третю частину промислового потенціалу, 700 тисяч (з 4,3 млн) жителів.
Історія конфлікту
Головною причиною конфлікту послужило проголошення прийшли в 1989 році до влади новим керівництвом Молдавської РСР (МСР) курсу на вихід її зі складу СРСР і об'єднання з Румунією. Населення Придністров'я і Гагаузії заявило про незгоду з цим курсом.
Проігнорувавши позицію нацменшин, Верховна Рада МСР 31 серпня 1989 прийняла ряд законів про мову, які населення Лівобережжя Дністра і Гагаузії, що проживає в основному на півдні і сході республіки, розцінило як утиск прав немолдавського населення. У містах Тирасполь, Бендери, Рибниця, Комрат і Кишинів пройшла хвиля страйків. У відповідь молдавське керівництво посилило тиск на громадян республіки немолдавської національності. Порушення прав людини, психологічний пресинг проти інакомислячих прийняли масовий характер.
23 червня 1990 року Верховна Рада МСР визнала незаконним акт уряду СРСР від 2 серпня 1940 року, згідно з яким була створена Молдавська РСР, а Лівобережжя (Молдавська Автономна РСР у складі України) приєднано до правобережних земель, а також прийняла Декларацію про суверенітет Молдови. У цій обстановці придністровці заявили про юридичне право на формування власної держави.
2 вересня 1990 року 2-й з'їзд народних депутатів усіх рівнів Лівобережжя Молдавії проголосив створення Придністровської Молдавської РСР (ПМССР) зі столицею в Тирасполі. Крім власне Лівобережної території в неї були включені місто Бендери і ще кілька населених пунктів на правому березі.
У грудні 1991 року політичне керівництво Молдови знову зробило спробу силового вирішення проблеми. У Дубоссари були направлені загін поліції особливого призначення і кілька батальйонів воєнізованих формувань ополчення для відновлення в місті органів влади, що підкоряються уряду Молдови, відділення північних районів Лівобережжя від південних з метою руйнування політичної та економічної єдності Придністров'я. Однак вони зустріли завзятий опір загонів самооборони з жителів міста.
Військова сила проти мирного населення
3 березня 1992 року уряд Молдови перейшов до широкого застосування військової сили. В результаті бойових дій на дубоссарському напрямку з 3 по 9 березня частини ЗС РМ захопили на Лівому березі Дністра плацдарм, а з 10 березня бої розгорнулися по всьому фронту.
З метою політичного врегулювання конфлікту 20 березня 1992 року глави держав СНД прийняли заяву, в якій вказувалося на необхідність збереження територіальної цілісності Молдови. 23 березня в Гельсінкі міністри закордонних справ Росії, Молдови, України та Румунії підписали Спільну декларацію про необхідність мирного врегулювання конфлікту.
7 квітня відповідно до домовленості протиборчі сторони припинили вогонь на всіх напрямках. Однак 16 квітня угоду про припинення вогню було порушено, і по всьому фронту знову розгорілися бої. Особливої гостроти збройний конфлікт досяг у червні під час боїв за місто Бендери, розташоване на правому березі Дністра, але включене до складу ПМР. До початку липня бої в Бендерах і по всьому фронту стали затихати, і боротьба набула позиційного характеру.
За деякими даними, під час боїв збройні формування Молдови втратили вбитими 195 осіб, пораненими – 1250 осіб.загинули також 125 осіб і отримали поранення 41 особа з числа цивільного населення. Збройні формування Придністров'я втратили 264 осіб убитими. Загинули 410, були поранені 1140 мирних жителів. Кількість біженців з ПМР складає близько 100 тисяч чоловік.
Припинення бойових дій
6 липня 1992 року в Москві була досягнута домовленість між президентами Росії і Молдавії про припинення бойових дій. 21 липня президенти Росії і Молдови в присутності лідера Придністров'я підписали угоду «про принципи мирного врегулювання збройного конфлікту в Придністровському регіоні Республіки Молдова». Верховною Радою Росії було санкціоновано використання 14-ї армії в якості миротворчої сили.
З 23 по 31 серпня 1992 року російський військовий контингент (РВК) був введений в зону конфлікту з метою припинення бойових дій між конфліктуючими сторонами, відведення їх збройних сил і бойової техніки. В даний час російський військовий контингент є складовою частиною створених відповідно до російсько-Молдавської угоди спільних миротворчих сил (СМС) з підтримання миру в зоні збройного конфлікту в Придністровському регіоні.
Сьогодні до складу спільних миротворчих сил входять 402 російських військовослужбовців, 492 придністровських, 355 молдавських і десять військових спостерігачів від України.
Київ «розігріває» придністровський конфлікт
Відносини України і Придністровської Республіки ніколи не були простими.
Останнім часом сталася серія вибухів на стратегічних об'єктах в Придністров'ї, посилила загрозу нового збройного конфлікту на Дністрі. Причину загострення пов'язують з бажанням України вдарити по інтересах Росії, оволодіти величезними складами боєприпасів в Придністров'ї.
Незважаючи на те, що в 1992 р. на боці ПМР воювали українські добровольці, українська громада в Придністров'ї є однією з найбільших, з Тирасполем історично склалося безліч економічних зв'язків, Київ завжди вважав за краще тримати самовизначену республіку на дистанції.