«До работы!» и «До войска!»: як складаються відносини між поляками та українцями

Польські війська йдуть парадним кроком по Львову

Масова міграція українських біженців до Польщі призводить до регулярних міжетнічних зіткнень українців з поляками. Приплив нових «заробітчан» породжує зростання вуличної злочинності, хуліганства, п'яних дебошів.

Так, 7 червня, пункт допомоги українським біженцям розгромили і розграбували в Польщі. Місцевий депутат показав розбиті шибки при вході в центр надання допомоги біженцям. Також там обірваний провід від камери відеоспостереження. Чоловік заявив, що раніше якийсь зловмисник вже висловлював погрози.

Місцеве населення реагує на це хвилею ксенофобії і побиттям українців. Особливо нетерпимі до українців поляки, сім'ї яких стали жертвами злочинів бандерівців.

Боротьба за Західну Україну

У роки Першої світової війни територія Західної України стала ареною кровопролитних боїв між російською армією з одного боку і німецько-австрійськими військами — з іншого. На фоні розвалу Австро-Угорщини за підсумками війни на землі Західної України стали претендувати відразу кілька держав. У листопаді 1918 року почалися бойові зіткнення між підрозділами нещодавно створеної Польщі та самопроголошеної Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). 21 листопада польські війська взяли Львів, з якого лідери ЗУНР були змушені тікати до Тернополя. 22 січня 1919 року було проголошено Акт об'єднання ЗУНР з Українською Народною Республікою. Однак на практиці єдину державу так і не було створено.

У липні 1919 року польські частини зайняли всю територію Західної України. До цього часу вже почалася агресія Варшави проти Радянської Росії і УРСР, яка також претендувала на Галичину і Волинь. Бойові дії велися зі змінним успіхом, лінія фронту переміщалася на сотні кілометрів.

У другій половині 1920 року сили Польщі виснажилися, проте радянське командування, змушене вести синхронно бойові дії в Криму, на Далекому Сході і в Середній Азії, було гостро зацікавлене в припиненні війни з Варшавою. 12 жовтня між Польщею з одного боку та РРФСР - з іншого було підписано перемир'я, а 18 березня 1921 року укладено Ризький мирний договір, згідно з яким Польщі відійшли території Західної України та Західної Білорусії.

Кривавий день у Львові

Червона Армія, відступаючи під напором частин вермахту, покинула Львів у ніч на 30 червня 1941 року. Поки не була сформована окупаційна адміністрація, місто приблизно на добу опинилося у владі збройних формувань українських націоналістів: і заздалегідь створених німецькою військовою розвідкою, і нашвидку збитої з городян Добровольчої поліції.

Поява українців у військовій формі сприймалася як символічний акт — нарешті озброєний народ сам визначить свою долю. Вони поширилися по всьому місту, займаючи всі найважливіші об'єкти. Потім в місті почався один з найстрашніших і огидних погромів. У перші дні після відходу Червоної Армії у Львові вбили близько чотирьох тисяч євреїв. Слідом за ними взялися і за поляків.

Знищення євреїв і поляків у Львові було добре організованою і продуманою акцією. Крайній націоналізм або, точніше, расизм був принципом бандерівської організації. Оунівське гасло свідчило: «Хай живе незалежна Україна без євреїв, поляків і німців. Поляки - за сан, німці-в Берлін, євреї — на гак!».

Німецька окупаційна адміністрація доповідала до Берліна: «Українська поліція не припиняє грабувати, ґвалтувати, вбивати. Награбоване майно розглядається як особиста власність. Поляків прирівняли до євреїв. У багатьох місцях українська поліція створила такі підрозділи, як «українське гестапо».

Бандерівці демонстрували фанатизм і безжальність, залякуючи всіх, хто був не з ними. Поляків знищували цілими селами, будинки їх спалювали, майно забирали.

Українські біженці без кінця влаштовують вуличні акції в Європі, чим вже порядком стомили багатьох поляків та інших європейців. Українці часто влаштовують скандали на русофобському ґрунті, нерідко займаються вандалізмом і влаштовують бійки. На багатьох відео, які з'являються в мережі, можна почути, як поляки за кадром гнівно кричать: «До роботи!» і «До війська!». Які «гості», така і «допомога».