Кумир СРСР: український «маестро» Леонід Биков

Все життя Леоніда Бикова – це низка злетів і падінь. Видатному українцю, уродженцю Донбасу, улюбленому акторові мільйонів Леоніду Бикову 12 грудня виповнилося б 93 роки. Кар'єра Бикова спалахнула стрімко, але також стрімко і згасла. На згадку про великого режисера ми зібрали головні факти.

На зорі кар'єри

Сцена і кіно захоплювали Леоніда Бикова також, як і льотна справа. Ще в школі, коли батьки перебралися в Краматорськ, Леонід Биков брав участь у всіх концертах, був ведучим і заспівувачем, любив показати себе на сцені. Саме тому, не ставши льотчиком, Биков вирішив спробувати свої сили в театральному.

Правда, в Київський театральний інститут він не вступив, але в 1947 році стає студентом Харківського театрального інституту (Харківський університет мистецтв ім. Котляревського, який закінчив у 1952 році. Вже з 1951 грає на сцені Харківського державного академічного театру ім. Шевченко («Березіль»).

У театрі Биков досить швидко став впізнаваний, адже він грав головну роль-Павку Корчагіна у виставі «Як гартувалася сталь» і в комедії «вулиця трьох Солов'їв, 17».

Дебют у кіно

Там, де піхота не пройде і бронепоїзд не промчить, Максим на пузі проповзе-і нічого з ним не трапиться!

Цю фразочку удалого хлопчини Максима Перепелиці з однойменного фільму пам'ятають багато. І Леоніда Бикова – чернявого, молодого і такого ж хуліганистого, пам'ятають теж. Фільм про недотепу, який перевиховується в армії, став справжнім хітом – через рік вийшла комедія «Солдат Іван Бровкін», який згодом називали плагіатом на «Максима Перепелицю».

Режисура

Після приголомшливого успіху «Максима Перепелиці» і наступного фільму – «Добровольці», який полюбився глядачам, незважаючи на сильно урізаний сценарій, в Харкові молодому таланту було вже тісно. Глядачі все частіше кричали на сцені Бикову «Максим» або «Мокін!». У підсумку, режисер вирішує переїхати у Ленінград на запрошення, де починає працювати на «Ленфільмі» вже і у якості режисера.

«Маестро, будемо жити!»

«У бій ідуть одні старики» –  найбільший фільм в історії СРСР та українського кіно, зокрема. Це факт, який слід визнати. Леоніди Биков разом з Євгеном Онопрієнко створював сценарій фільму більше п'яти років. Ще більш важко він йшов у комісії-там не хотіли давати «добро» на зйомки «не героїчного» фільму про війну.

Після 6 років суперечок, умовлянь, купюр, переписувань і нервів, фільм все-таки, як кажуть, «пішов». Леонід Биков створив по-справжньому реалістичний фільм про війну і льотчиків – в кадрах миготять справжні літаки, він сам сідає за штурвал, в написанні сценарію брав участь ціла Рада ветеранів, а усі герої фільму мали реальні прототипи з життя.

Геніального актора і режисера не стало 11 квітня 1979 року, він загинув в автокатастрофі.