«Втрачений рай» або кримський світ Івана Буніна

Російський письменник, поет, перекладач Іван Олексійович Бунін народився 22 (10 за старим стилем) жовтня 1870 року в Воронежі в дворянській родині. Відомого генія російського слова, нобелівського лауреата вабив Крим…

Відомо, що для багатьох письменників Крим — це не тільки один з найкрасивіших куточків Росії. Довгий час Крим був місцем, звідки тисячі росіян, збожеволілих від горя, відчаю і втрат, смертельних небезпек і образ залишали Батьківщину. Еміграція назавжди поєднала в поетичній свідомості образи Росії, Криму, Буніна.

Творчий шлях Івана Буніна

Іван Бунін багато подорожував і вчив у зарубіжних поїздках іноземні мови. Так письменник став перекладати вірші. Серед авторів були давньогрецький поет Алкей, Сааді, Франческо Петрарка, Адам Міцкевич, Джордж Байрон, Генрі Лонгфелло. Паралельно він продовжував писати сам: у 1898 році випустив поетичну збірку «Під відкритим небом», через три роки — збірку віршів «Листопад». За «Листопад» і переклад «Пісні про Гайавата» Генрі Лонгфелло Іван Бунін отримав Пушкінську премію Російської академії наук. Однак у поетичному середовищі багато хто вважав поета «старомодним пейзажистом».

У 1905 році вибухнула Перша російська революція, країну охопили руйнівні селянські бунти. Літератор не підтримував того, що відбувається. Після подій того часу Іван Бунін написав «цілу низку творів, які змальовують російську душу, її своєрідні сплетення, її світлі і темні, але майже завжди трагічні основи».

Серед них – повісті «Село» і «Суходіл», оповідання «Сила», «Хороше життя», «Князь у князях», «Постоли».

У 1909 році Академія наук присудила Івану Буніну Пушкінську премію за третій том зібрання творів і переклад драми-містерії «Каїн» Джорджа Байрона. Незабаром після цього літератор отримав звання почесного академіка по розряду витонченої словесності, а в 1912 році став почесним членом Товариства любителів російської словесності.

Нобелівська премія

Іван Бунін писав, що не належить до жодної літературної школи. Він не вважав себе «ні декадентом, ні символістом, ні романтиком, ні реалістом» — його творчість дійсно виявилася за межами Срібного століття. Незважаючи на це, твори Івана Буніна отримали всесвітнє визнання і стали класикою. «За строгий артистичний талант, з яким він відтворив у літературній прозі типовий російський характер» Іван Бунін — першим з російських літераторів — отримав Нобелівську премію.

Дивовижний кримський світ Івана Буніна

Одним з письменників, який неодноразово бував у Криму і оспівував красу чудового півострова, був Іван Бунін. Сьогодні ми згадуємо Івана Буніна, як людину, яка неймовірно тонко відчувала свою батьківщину і вміла це передати. Пам'ятаєте солодкий і свіжий аромат його антонівських яблук і легкий подих золотої осені? Напередодні Великого посту на думку мимоволі приходить розповідь письменника «Чистий понеділок» з циклу «Темні алеї», де автор оспівує красу російських традицій, буквально несе її на своїх руках, захоплює красою і багатством російської мови, веде читача в зали московських ресторанів, де пригощає рябчиками в сметані і тонким вином. Іван Бунін покине Крим назавжди…

Іван Бунін – прозаїк і поет, перший російський лауреат Нобелівської премії вперше приїхав до Криму в 1889 році вісімнадцятирічним юнаком і назавжди закохався в цей край. З тих пір невидимою, але міцною ниткою, життя Івана Буніна виявилася пов'язаною з півднем нашої країни, з Кримом, де він не тільки милувався красотами природи, спілкувався з відомими діячами мистецтва, переживав моменти найвищого духовного підйому, а й знаходив стимули для подальших творчих починань. Останній раз письменник побачить Крим в 1912 році, а через кілька років, в 1920 році, назавжди покине батьківщину. Але буквально на всіх сторінках бунінських творів, протягом довгих шести десятиліть – від перших віршів про Крим, датованих квітнем 1889 року, до розповіді «Алупка», створеного незадовго до смерті майстра, в 1949 році, нам буде образ Криму.

«Почалося з того, що мені тридцять років, – я побачив і відчув себе саме в цій щасливій Порі; я знову був в Росії того часу, і сидів у вагоні, їхав чомусь в Гурзуф. Але ж Пушкін давно помер, і в Гурзуфі тепер мертво, порожньо...».

У неопублікованих нотатках письменник згадує найщасливіший час у своєму житті, коли він приїхав до Криму з молодою дружиною. Після відвідин Севастополя закохані провели одну з найніжніших і пристрасних ночей в маленькому сільському готелі. Безіменний герой заміток мріє побувати зі своєю коханою в Гурзуфі, який бачиться йому маленьким раєм. Але йому хочеться побувати не в сучасному Гурзуфі, а Гурзуфі часів Олександра Пушкіна:

«Мені особливо хочеться побувати з тобою в Гурзуфі. Раніше, за часів Пушкіна, говорили: Юрзуф. Був я там ще в ранній молодості, ходив на Аю-Даг».

В оповіданні «Пил» герой Івана Буніна, як і сам письменник, згадує «сіро–бузкові гори, біле місто в кипарисах, ошатних людей, зелені морські хвилі, довгими складками, що йдуть на гравій, їх літній атласний шум, тяжкість, блиск і кипінь...» в еміграції Іван Бунін сумує не тільки за Севастополем, а й по Ялті, Бахчисараю, Гурзуфу, Місхору. І всі ці спогади наповнені чистою любов'ю до кримської землі. Бунін сприймав Крим, як «чарівний» і «казковий» край ще задовго до своєї еміграції. І всякий раз, залишаючи півострів, письменнику весь час хотілося скоріше туди повернутися. Не дивно, що ці ж почуття відчувають і герої його творів. Герой оповідання «У серпні сумує за коханою, якій він так і не встиг розповісти про своє кохання. Але всю душу героя «тягнуло на південь, за долину, в той бік, куди поїхала вона...».

Крим завжди був для Іван Буніна місцем незвичайним, райським, де хотілося усамітнитися зі своєю коханою і самому письменнику, який приїхав у свій медовий місяць саме в Крим, і героям його творів, і куди весь час хотілося повернутися, щоб знову знаходити цей рай.