ua
ua ru
Олександр Марінеско - неординарний Герой Радянського Союзу
Наша спільна Перемога
15 січня 2021
0 Коментарів

Він став найефективнішим підводником Великої Вітчизняної війни, але перетворив власне життя в авантюрний роман з сумним кінцем і ледь не канув у безвість.

Корінний одесит

Олександр Іванович мав справжнє Пролетарське Походження. Він народився в Одесі в родині робітника Іона Марінеску. У цьому приморському місті Іон Марінеску швидко налагодив контакти з місцевими контрабандистами і шахраями, які прийняли його за свого, і запропонували взяти участь в декількох ризикованих операціях

За окремими відомостями, чоловік працював контрабандистом недовго. Він не скотився до рівня простого бандита, а знайшов собі роботу в морському порту. Іон одружився на селянці з Херсонської губернії Тетяні Коваль, яка теж приїхала до Одеси у пошуках кращого життя. Їх син Олександр повністю пішов у батька, перейнявши його неприборканий і волелюбний характер. Багато дослідників біографії Олександра Марінеску допускають, що хлопчик у складі банд таких же босоногих шибеників міг приворовивать на Привозі, але прямих доказів його кримінального дитинства не існує.

Вчитися в звичайній школі майбутньому герою було не цікаво, і після 6-го класу в 13-річному віці він втік з дому, влаштувавшись помічником матроса на один з кораблів Чорноморського флоту.

У 1920-1926 роках юний Марінеско навчався в школі, де закінчив 6 класів, після чого, ледь досягнувши 13 років, влаштувався учнем матроса на судно. Марив морем хлопчисько став юнгою, потім зумів вступити в Одеське морехідне училище і почав ходити помічником капітана на торгових судах. Саме про це він і мріяв. Але доля розпорядилася інакше: в 1933 році за комсомольською путівкою Олександр Маринеско потрапив у військовий флот і до травня 1939 доріс до посади командира підводного човна М-96, що служив на Балтиці.

Щаслива С-13

На "маленькій" М - 96 Олександр Марінеско прослужив чотири роки, встигнувши заробити і свою першу нагороду — Золотий годинник, і своє перше стягнення — за негідну поведінку. 14 квітня 1943 капітан-лейтенант Марінеско був призначений командиром іншого підводного човна — С-13, що входила до складу 1-го дивізіону підводних човнів бригади підводних човнів Балтійського флоту. До цього часу на рахунку човна був всього один бойовий похід, здійснений восени 1942 року. Він виявився досить результативним: С-13 зуміла потопити два фінських транспорту і один пошкодити. А в другий бойовий похід човен вийшов тільки 1 жовтня 1944 року: два роки пішли на ремонти, бойову підготовку і переоснащення. Цей вихід теж виявився вдалим: був потоплений німецький транспорт «Зігфрід». Третій бойовий похід взимку 1945 року зробив човен найрезультативнішою субмариною радянського ВМФ, а четвертий був визнаний незадовільним і став однією з причин розжалування Олександра Марінеско. Але при всьому цьому с-13 справедливо вважалася найщасливішою човном серії «С» на Балтиці: з десяти воювали тут субмарин цього типу до кінця війни дожила тільки вона одна.

Герой зі слабкостями

Після повернення з такого вдалого бойового походу С-13 була нагороджена орденом Червоного Прапора. Такої ж нагороди удостоївся і її командир, на грудях якого на той час вже красувалися орден Леніна і орден Червоного Прапора, а також медалі «За бойові заслуги» і «за оборону Ленінграда». Спочатку за дві надрезультативні атаки Олександра Марінеско представили до звання Героя Радянського Союзу, але виставу «загорнули». Причина була проста: у свій найзнаменитіший бойовий похід С-13 вирушила в статусі «штрафний» — єдина за всю історію ВМФ СРСР. У новорічну ніч незадовго до виходу Олександр Марінеско на два дні зник з човна, а її екіпаж так активно святкував, що затіяв бійку з населенням фінського міста Турку, де в той момент базувалися балтійські підводні човни. Так що командування випустило підводників в море з неофіційним наказом без перемоги не повертатися. І це був далеко не перший випадок в кар'єрі Марінеско. У 1941 році він позбувся статусу кандидата в члени партії за пияцтво і організацію азартних ігор в дивізіоні підводних човнів, пізніше не раз піддавався «опрацювання» за ту ж пристрасть до випивки і красивим жінкам. У підсумку саме за ці гріхи 14 вересня 1945 капітан третього рангу Марінеско був розжалуваний в старші лейтенанти і переведений командувати тральщиком, а через два місяці і зовсім звільнений з ВМФ. Три роки легендарний підводник ходив старпомом на торгових судах, а потім остаточно списався на берег. У 1949 році заступник директора Ленінградського НДІ переливання крові Олександр Марінеско був засуджений на три роки за розкрадання соціалістичної власності: за своєю ініціативою він роздав нужденним співробітникам Інституту торф'яні брикети, що валялися без урахування на задньому дворі інституту. Лише незадовго до смерті, на самому початку 1960-х колишні товариші по службі зуміли домогтися реабілітації моряка: йому повернули звання капітана третього рангу і переглянули справу про розкрадання держвласності. Але звання Героя Радянського Союзу, якого він безумовно заслуговував, Олександру Марінеско було присвоєно лише посмертно, в 1990 році. Тоді ж його історія стала і широко відомою: власне, і подання до вищої нагороди країни було зроблено після кількох гучних публікацій у центральних газетах.

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
0 Коментарів
Коментарі (0)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити
Зворотний зв'язок
Інформаційне агентство «Крим сьогодні», регістрація Роскомнагляду - ИА №ФС 77-78535 від 29 червня 2020 року
м. Сімферополь