Пісня – душа народу. Чому українці найспівучіша нація в світі

Фото: ІА "Крим Сьогодні"

Не дарма говорять, що українці — співуча нація. Пісня була українському народові оберегом, найближчим товаришем, допомагала в найтяжчі хвилини. Пісня увібрала в себе найніжніші почуття кохання і розлуки, гіркої долі і смутку, радості та печалі, оповідаючи про життя людини. Українські пісні вражають своїм безміром і величчю, своєю тематикою: обрядові, історичні, родинно-побутові, суспільно-побутові, літературного походження. Сьогодні ми розповімо, чому українська нація найспівучіша в світі. 

Найперший інструмент

На початку ХХ століття біля селища Мізин на Чернігівщині на берегах Десни під час археологічних розкопок відбулося сенсаційне відкриття: на палеолітичній стоянці, вік якої близько 20 тисяч років, археологи знайшли стародавній музичний інструмент (із 7 складових частин), виготовлений з кісток мамонта. Ця знахідка здивувала світ, бо на території сучасної Україна музика з’явилася набагато давніше, ніж з’явилися зразки писемності в Кам’яній Могилі (ХІІ тис. до н.е,). Та ще як додати до цього знайдену археологами флейту та сопілку із мамонтових кісток під час археологічних розкопок біля с. Молодове на Буковині… 
Який ще народ може похвалитися такими фактами із своєї культури? Більш того саме українці - співуча нація, яка створила найбільшу кількість народних пісень у світі. Разом нараховується близько 200 тисяч українських народних пісень! Ні одна нація за всю історію не має такої кількості пісень, яку створив український народ самостійно. Один із героїв творів Юрія Яновського висловив дивовижну думку, що можна спокійно прожити до глибокої старості – і на кожен день знайдеться нова українська пісня. На другому місці перебуває Італія з кількістю 6 тисяч народних пісень. 

Шанувальники серед інших народів

Звернімо увагу, що українська народна пісня відзначається особливим ліризмом, неповторною мелодійністю. А нещодавно став відомий і такий факт:   у 1935 році у Брюсселі (Бельгія) був проведений Міжнародний конкурс на кращу народну (фольклорну) пісню. У ній брали участь країни Європи. Найцікавіше те, що Швейцарія на цьому конкурсі виступила із українською народною піснею «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» і так виступила, що зачарувала журі, і воно присудило швейцарцям перше місце за виконання української народної пісні. 
Нашою піснею зачаровувались видатні представники російської культури. Відомий російський письменник Лев Толстой говорив студентові-українцеві, що відвідав його у Ясній Поляні: «Хто має таку пісню, тому нічого боятися за своє майбутнє. Його час не за горами. Вірите чи ні, що ні одного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їх музику я душею спочиваю. Скільки в них краси і грації, скільки дужого молодого почуття і сили!».
А видатний російський композитор Петро Чайковський стверджував: «Бувають щасливо обдаровані натури і бувають так само щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант – це українці». Російський перекладач українських пісень Микола Берг уклав антологію світової народнопісенної творчості і, порівнюючи пісні різних народів, розкриває причини зачарування українською піснею. У передмові до антології він пише: «Чарівна, ніжна й граціозна українська пісня. Скажу більше: в ній є щось, що хапає за серце, щось глибоко задушевне. Як слушно пригодилися тут численні пестливі слова, які неможливо перекласти іншою мовою, навіть і російською. Але не на самих лише пестливих словах створюється чарівливість української пісні. Ця чарівливість розлита в усьому, в словах і порівняннях, а іноді й просто не знаєте у чому: мило та й годі!»
Українською піснею захоплювався геніальний німецький композитор Людвіг Ван Бетховен. Саме він познайомив Європу з відомою українською піснею «Їхав козак за Дунай». В його творчість вплетися чарівним вінком інші українські пісні («Одна гора високая», «Од Києва до Лубен», «Ой на дворі метелиця»), які таким чином ввійшли до скарбниці європейської музичної культури і стали надбанням усього людства.