Веселе українське весілля: традиції та курйози

Ось і пройшли обжинки та інші осінні традиційні свята, почалася пора весілля. Редакція ІА «Крим Сьогодні» вирішила розповісти про звичаї та традиції українського весілля, звичайно й про веселі особливості ми також розповімо. Здавна українська земля славилась своїми звичаями та традиціями. Вони формувались століттями і переходили від батька до сина, від матері до доньки. З особливою відповідальністю та пошаною зберігали весільні традиції. Адже весільний обряд є основою зародження нової сім’ї та продовження роду.

Сватання

Всі весільні обряди починалися із сватання. Наречений обирав сватів серед найближчих друзів, які вирушали до хати нареченої, щоб укладати попередню угоду про шлюб. День сватання тримали у таємниці, так як і шлях, по якому йтимуть посланці від молодого.

Традиція сватання свідчила, що чим швидше свати подолають дорогу від воріт дівчини до будинку, то тим швидше батьки дадуть згоду на шлюб. У будинку, перехрестившись на ікони, починалась розмова, яку вели стоячи, щоб дівчина швидко вийшла заміж та не засиджувалась у дівках.

З першої спроби сватання могло закінчитись нічим. Це не означало, що батьки проти шлюбу, просто не хотіли спішно віддавати доньку заміж. Якщо молодий не подобався – батьки просили прийти іншим разом і посилалися на мале придане. Бували, однак, випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження і повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона.

Якщо все було гаразд, на друге сватання їздили батьки молодого. Починали обговорювати весілля, витрати, придане нареченої, її обов’язки в новій родині та інше. Прийшовши до згоди по усім питанням, призначали оглядини молодої і день для відвідин будинку жениха, огляду його господарства. Закінчувалась зустріч веселими піснями та гарними гуляннями.

Заручини

За сватанням слідували заручини – обрядове закріплення згоди на шлюб. Водночас це перший передвесільний обряд, що набував законної чинності. На заручини до молодої приходили разом із молодим батьки та родичі. Всі сідали до столу, молодих виводили на посад. Старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. Траплялося, що цей ритуал проводила мати дівчини.

Потім починалося урочисте благословення молодих їх батьками. Батьки сідали на лаву, застелену кожухом, а староста підводив до них молодих за хустку: один кінець він тримав сам, а два інших — молоді. Батьки хлібом-сіллю тричі благословляли наречених, а молоді, стоячи на рушнику, тричі вклонялися батькам, приймаючи благословення. По закінченні родичі обмінювалися подарунками, обдаровували наречених; як правило, не обходилися рушниками та хустками, а дарували худобу чи клапоть землі.

На ознаку того, що дівчина й хлопець засватані, вони обмінювалися перстнями та отримували певні атрибути: наречений — барвінкову квітку, наречена — червону стрічку чи квітку. Після усіх церемоній молодята вважалися зарученими і відтоді вони не мали права відмовлятися від шлюбу.

Дівич-вечір

Дівич-вечір влаштовували напередодні весілля як символ прощання з вільним дівочим життям. Такі молодіжні вечори робили окремо в оселях молодої та молодого. Цей обряд слугував відокремленням наречених від нежонатої молоді.

Дівич-вечір у домі молодої відзначався особливою ліричністю, символізував її перехід не тільки у жіноцтво, а й в іншу родину, розлуку з рідною домівкою, подругами. Дівчата вили гільце: оздоблювали його стрічками, квітами та букетиками колосків, виготовлених під час барвінкових свят, вишневе деревце або гілку сосни. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість.

Після цього молодих називали князем та княгинею, вони збирали дружину (весільний поїзд) та йшли запрошувати рідню і сусідів на весілля.

Бгання короваю

Бгання короваю — один із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію.

Головним весільним хлібом був коровай, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Бгали його у п'ятницю чи суботу в домі молодої. Нерідко у цьому ритуалі брали участь родичі з обох боків, що символізувало поріднення сімей.

Покривання нареченої

Покривання— найдраматичніший весільний обряд, який символізував перехід молодої до заміжнього стану. Він був продовженням посаду молодих, а розпочинався розподілом короваю. Ритуали розподілу весільного хліба і спільного його з'їдання молодими символізували створення нової сім'ї.

Молоду садовили на діжу, знімали весільний вінок та молоду покривали очіпком, хустиною. За ритуалом, вона мала двічі його зривати, і тільки на третій раз корилася долі.

З цього моменту наречена переходила устан жінки з відповідними нормами поведінки. Вони підкреслювалися, зокрема, вбранням: заміжня жінка збирала волосся у жмут й запиналася хусткою або вдягала очіпок. З того часу, одружена жінка не мала права показатися на люди з непокритою головою. Обряд покривання був останнім, що виконувався в домі нареченої. Після нього молодий забирав молоду до свого дому, а разом і її посаг.

Поправини

За українською традицією, весілля є триденною справою. Наступного дня після весілля, батьки нареченої пригощають гостей обідом. Метою поправин є привітати наречених з їхнім першим днем в якості подружньої пари. Ця традиція в сучасній інтерпретації триває і донині.

Зв’язування рук

Під час церемонії руки наречених зв’язують вишитим рушником, щоб показати їх злиття в одне ціле. Потім священик веде пару навколо тетраподу (малого вівтаря) тричі (як знак Святої Трійці). Ця хода символізує те, що шлюб є нескінченною подорожжю, яка повинна бути на чолі з Христом. Це – перші кроки, які молода пара робить як чоловік і дружина.

КУРЙОЗНІ ОБРЯДИ

Весілля – від слова «весело». І все, що відбувається на цьому святі, відповідно повинно бути веселим. Таким чином, вочевидь, програмується веселе і щасливе життя подружньої пари.

Підставна молода

Під час обряду викупу молодої торгувалися і багато жартували. І, звичайно, сміялися від душі. І чим страшніше одягали фальшиву наречену, тим всім було веселіше. Колись цей обряд мав глибоке символічне значення. Приходить родина нареченого і родина нареченої. І молодий натрапляє на щось несподіване і непізнаване – йому підсувають чужу наречену. Хлопець, звичайно, розуміє, що це не його молода. Але у весільному обряді таким чином підкреслюється різниця між двома родами, коли до певного етапу весілля вони є чужими. А коли одружать дітей, то вже стають рідними.

Випити воду з… решета

Така весільна забава була популярна на Покутті. Набирали повну склянку води, накривали тонким папером, зверху клали решето, перевертали догори ногами і подавали молодим. Наречені якимось чином спритно мали перевернути її назад, щоб вода не розлилася. Але мешканці розповідають, що вода все одно розливалася, всі реготали і тішилися. Але при цьому обряд мав і символічне значення: під час нього говорили різні побажання молодятам.

Веселощі у воді

На Бойківщині, Лемківщині ще у другій половині  20 століття був звичай, який на сьогодні вже втрачений, - митвини. Наступного дня після весілля молодий з молодою і весільними гостями йшли до ріки умиватися. «Наречені заходили у воду, вмивали одне одному обличчя, а потім витиралися пазухами сорочки. І це означало, що вони будуть добре жити і любитися. При тому гості також заходили у воду, хлюпалися, обливалися і веселилися.

І купали не лише молодят

У північних, центральних і південних районах України колись був звичай – купання  батьків. Коли вони одружували останню дитину, то на другий-третій день після свята організовували так зване весілля батьків. І воно теж мало свій символізм. Це означало, що вони виконали свою функцію дітонародження і тепер офіційно переходять у статус літніх людей. На цих гротескних весіллях батьків садили в тачку, возили купатися в річку або перевертали в сніг. Це була ціла комедія. Можливо така форма забави  і досі десь існує.