Водна проблема Криму могла спровокувати передачу півострова Україні

Чому Хрущов передав Крим Україні в 1954 році? Сьогодні ніхто не може дати однозначної відповіді на це питання. Тим часом, цілком можливо, що справжня причина лежить зовсім в іншій площині, ніж ми можемо собі уявити. Саме водна проблема півострова могла спровокувати його передачу Україні.

Масштаб проблемы та її рішення

Нам відомо, що Крим - один з найменш забезпечених водними ресурсами регіонів Європи. За даними статистики, в 1864 році в половині населених пунктів півострова прісна вода була непридатною для пиття. Авжеж, без додаткового зрошення земель рослинництво тут практично не могло існувати. Це розуміли і в Радянському Союзі.
Перші проекти привести до Криму дніпровську воду з'явилися ще в середині XIX століття, потім були проекти початку XX століття. Всі вони через відсутність коштів не отримали підтримки. Є уривчасті відомості, що якісь земельні роботи були розпочаті перед Другою світовою війною. 
Однак реальна можливість побудувати канал з'явилася тільки після Великої Вітчизняної. 21 вересня 1951 вийшла Постанова Ради Міністрів СРСР "Про будівництво Каховської ГЕС на річці Дніпро, Південно-Українського та Північно-Кримського каналів і про зрошення земель південних районів України і північних районів Криму". Держплан СРСР підрахував вартість робіт, почалися проектно-вишукувальні роботи. Треба було побудувати Каховське водосховище на Дніпрі (і через це відселити десятки населених пунктів), однойменну ГЕС, десятки водо-насосних станцій, сотні кілометрів ліній електропередач, шосейних доріг, витягти мільйони тонн грунту. Довжина одного Північно-Кримського каналу за проектом становила понад 402 кілометрів, а загальна довжина його водних мереж налічувала понад 5 тисяч кілометрів. Чи варто говорити, що на будівництво було необхідно залучити тисячі робочих рук, величезну кількість будівельної та дорожньої техніки. Будівництво Каховського водосховища з ГЕС і системою каналів стало наймасштабнішим інфраструктурним проектом післявоєнного СРСР.

Прагматичне рішення

Стало зрозуміло, що необхідно вирішити питання: хто конкретно буде управляти гігантським будівництвом? Справа в тому, що в СРСР міністерства поділялися на загальносоюзні та республіканські. Перші займалися загальносоюзними справами, другі - республіканськими. Але конкретним виконанням загальносоюзних проектів займалися міністерства тих республік, на території яких будувалися ті чи інші об'єкти союзного значення.
З Каховською ГЕС і Південно-Українським каналом було все ясно. Вони зводилися на території України та їх будівництво, відповідно, знаходилося в оперативному підпорядкуванні Ради міністрів УРСР. Для цих цілей в республіці був створений трест "Укрводострой", крім того в УРСР існував трест "Дніпробуд", який ще в 1927-1932 роках будував Дніпрогес.
Складніше було з будівництвом Північно-Кримського каналу. Адже він брав свій початок на території УРСР, від Каховського водосховища, а закінчувався розгалуженої зрошувальної системою в Криму, на території Української РСР. Але щоб Рада міністрів УРСР керував об'єктами, що будуються на території Української РСР! - такого в радянській історії ніколи не було, втім, - як і навпаки. А доводити будівництво каналу до кордону Криму, а потім передавати його в оперативне управління Раді міністрів Української РСР, було нерозумно.
Навіть простий здоровий розрахунок підказував, що управляти величезним будівельним господарством, розкиданим по території двох союзних республік, буде простіше з єдиного центру, а ще краще - з самої України: вона безпосередньо примикає до Криму, та й значна частина робіт проводиться на її території.
Ось тут-то Хрущову і прийшла ідея вирішити одним рішенням весь комплекс організаційних і господарських нестикувань - передати Кримську область, а разом з нею і відповідальність за будівництво кримської частини каналу, тієї республіці, яка ближче, і яка вже і без того втягнута в будівництво зрошувальної системи - Української РСР. Зрештою, яка різниця, вважав Перший секретар ЦК КПРС, кому формально буде належати Крим, адже Радянський Союз непорушний і вічний. А щоб факт передачі якось святково прикрасити, підібрали і відповідну дату - наближається 300-річний ювілей Переяславської Ради (1654 рік) як символ російсько-української єдності.
19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ "Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР". Примітна мотивувальна частина рішення: "З огляду на спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР, Президія Верховної Ради Української РСР". Саме господарський раціоналізм ліг в основу рішення Хрущова. 26 квітня того ж року Верховна Рада СРСР затвердила указ своєї Президії та вніс відповідні зміни до Конституції СРСР.
Долю Криму в 1954 році зумовило прагматичне і, як здавалося, просте господарське рішення про будівництво каналу між двома союзними республіками.