«Дайте мені кирпичину»: хто «тролив» Павла Тичину?

Павло Григорович Тичина увійшов в історію української культури як поет-новатор, романтик, співець Весни, автор неперевершених «Сонячних кларнетів», перекладач, богослов, науковець, музикант, художник. Він збагатив українську мову понад 1500 неологізмами, які внесені до сучасних словників. Навчив відчувати в поезії музику та мислити образами. Сьогодні його творчість вивчають в рамках освітньої програми в 11 класі.

Кожен з нас хоча б раз у житті чув фразу: «Краще з’їсти кирпичину, ніж учить Павла Тичину». Але звідки взявся цей панчлайн, який став мемом? А чи знаєте ви, що рима про кирпичину — не єдина пародія на життя й вірші Тичини?

Стоїть у полі, мов дубина
Павло Григорович Тичина…

***
Дайте мені кирпичину,
Я уб’ю Павла Тичину.
***
Ой, Павло Тичина —
Любий наш проХвесор,
Пишеш ти, як Пушкін,
Та нема Дантеса…
Дайте кирпичину!
Я уб’ю Тичину!

***
Варіант:
Ти ж бо й академiк,
Ти ж бо і проХвесор,
Пишеш ти, як Пушкiн,
Та нема Дантеса…
Дайте кирпичину!
Я уб’ю Тичину!

***

Біля церкви коло бані
Спить Тичина в чемодані.
Дайте мені кирпичину,
Я приб’ю Павла Тичину.

Є версія, що пародії на Тичину написав Володимир Сосюра. Поет із Донбасу теж написав немало текстів, які прославляли Радянський Союз, але на старості літ вирішив написати вірш “Любіть Україну”, за який отримав шквал критики від більшовицької влади, зокрема — Павла Тичини, який був міністром освіти. Тому панчлайн про кирпичину — це можлива відповідь Сосюри Тичині, який, на його думку, продався комуністам і писав примітивну поезію, в то час, як сам Сосюра творив реально круті тексти. Але це лише одна з гіпотез.

За іншою версією, ці панчлайни придумували школярі або студенти. Навіть є версія, що однокласники Тичини, ще в дитинстві тролили його за те, що він пише вірші та вигадували образливі рядки про нього.

Багато віршів Тичини присвячені радянській владі:

«Та нехай собі як знають Божеволіють, конають, — Нам своє робить: Всіх панів до ’дної ями, Буржуїв за буржуями Будем, будем бить! Будем, будем бить!».

Це рядки з вірша “Партія веде”, який Тичина написав 1933 року. А ось таку поезію Тичина писав у 1918 році, коли воював за УНР та не був комуністом:

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім — всі планети.

Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо — дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки…

Як би то не було, Тичина був разностаронньою людиною, який, як і багато інших творчих людей, був здатен кидатися з крайності до крайністі. Можливо, саме тому він встиг нажити собі безліч ворогів з усіх флангів соціальної думки. Тоді не дивні не добрі відгуки від читачів і учнів шкіл. Кожен знаходить в його творчості те, що може викликати обурення.

Павло Григорович Тичина прагнув іти в ногу з життям, утверджував поетичним словом усе нове, перспективне. Щоб найповніше виразити провідні мотиви доби, він знаходив такі мистецькі засоби, які найбільше відповідали величі соціальних перетворень і найточніше передавали труднощі боротьби нового із старим, зокрема у сфері людського духу.