76 років від дня розправи в селі Гута Пеняцька

До початку Другої світової війни в селі Гута Пеняцька, яке відносилося до Бродівського повіту Тарнопольського воєводства (нині Бродівський район Львівської області), жило 487 мешканців, переважна більшість - поляки, хоча було і кілька змішаних сімей. Влітку 1943-го, після початку різанини поляків на Волині в Гуту Пеняцьку почали прибувати біженці. На початок 1944-го в селі було вже понад тисячу жителів. На той час в ньому був сформований загін польської самооборони.

Масове вбивство поляків в селі Гута Пеняцька є символом не тільки злочинної практики українських націоналістів в 1930-40-х роках, але і тісної співпраці УПА * з гітлерівцями

Винні партизани?

Оскільки село перебувало в глухий місцевості в нього часто заходили партизани. Але в навколишніх лісах були і загони УПА *, які справно доносили німецькому командуванню про людей, які переховували радянських солдатів. 22 лютого 1944 року, саме таке повідомлення надійшло в штаб 4-го поліцейського полку дивізії СС «Галичина», який знаходився в Золочеві: поляки в Гуті Пеняцькій допомагають червоним.

23 лютого в околицях села з'явився патруль, що складався з українців, хоча і під німецьким командуванням. Поляки були абсолютно впевнені, що мають справу з переодягненими бойовиками УПА *, і вступили з патрулем в збройне зіткнення.

Вже вранці 28 лютого Гута Пеняцька була оточена підрозділами 4-го поліцейського полку дивізії СС «Галичина» (близько 500-600 військовослужбовців-українців під командуванням німецького капітана), що складалися з українських підрозділів німецької поліції з села Підгірці, сотнею УПА * під командуванням Дмитра Карпенка ( «Яструб»), а також групою озброєних жителів навколишніх українських сіл під керівництвом Володимира Чернявського. Командою до штурму послужив постріл з ракетниці, після чого село почали обстрілювати з кулеметів.

Нелюдські розправи

Після обстрілу карателі увійшли в село. Вони розстрілювали жителів, решта були виведені з будинків і групами відведені в приміщення костелу. Днем групами по кілька десятків людей ув'язнених почали виводити з костелу до сараїв і дерев'яних господарських будівель. Потім ці об'єкти були обстріляні з кулеметів і підпалені.

Нападники поводилися нелюдяно: сімдесятирічну Розалію Солтис закололи багнетом, розпір їй живіт, вбили немовля, вдаривши його об стіну. Один з уцілілих жителів Гути Пеняцькій, Сулімір Станіслав Жук, згадував про долю своєї бабусі-акушерки, яку за кілька годин до початку каральної операції викликали до породіллі. Есесівці змусили обох жінок піти в костел, а коли почалися пологи, один із солдатів вихопив новонародженого, кинув його на підлогу, а потім розтоптав. Мати і акушерку, яка намагалася допомогти, застрелили.

Кожен будинок і будівля в селі були розграбовані українцями з сусідніх сіл, які завантажували видобуток на вози і вивозили до себе додому. Близько 5 години вечора 28 лютого карателі і грабіжники залишили Гуту Пеняцьку.

Пам'ять про жертви

У селі збереглися лише чотири будинки, розташовані в стороні, костел і школа. Загиблі були поховані в двох братських могилах біля костелу і школи. В ході «акції пацифікації» в Гуті Пеняцькій загинуло 868 жителів.

У 2005 році був споруджений пам'ятник жертвам Гути Пеняцькій за кошти Інституту національної пам'яті Польщі, однак протягом декількох років українська сторона не дозволяла встановити стели з іменами загиблих. У нинішньому вигляді пам'ятник існує більше десяти років, 28 лютого 2009 року на його офіційне відкриття приїхали президенти України і Польщі Віктор Ющенко і Лех Качинський, а також четверо жителів села, яким вдалося вижити. Примітно, що напередодні депутати Львівської обласної ради від Блоку Юлії Тимошенко вимагали від президента скасувати участь в спільних меморіальних заходах, а сам пам'ятник - знести.