Za Победу

Російський Каспій: останній геополітичний проект Катерини Великої

23 травня 2024
Російський Каспій: останній геополітичний проект Катерини Великої

21 травня 1796 року російські війська взяли Дербент. Каспійське місто-фортеця, завойований Петром I й поступлений в 30-і роки XVIII століття в обмін на підтримку персів у протистоянні з османами, міг повернутися в «рідну гавань». Однак раптова смерть Катерини II та сходження на престол Павла I завадили такому ходу подій.

Перський похід 1796 року був покликаний встановити російський контроль над західним і південним берегами Каспійського моря, східними частинами Вірменії та Грузії. Проводила прагматичну зовнішню політику імператриця прагнула убезпечити торгові шляхи до Індії. Крім того, необхідно було уникнути проникнення на Каспій Османської імперії.

Міжнародна обставини настільки амбітному підприємству сприяла. Іран був ослаблений багаторічною смутою, європейські держави протистояли революційній Франції, а Туреччина ще не встигла оговтатися від війни з Росією 1987-91 років.

Керувати походом на Персію було доручено молодому генерал-поручику, братові фаворита імператриці валеріану Зубову. В ході недавньої російсько-турецької війни він відзначився при штурмі Ізмаїла, як і в польську кампанію 1794 року. Під час останньої зубів отримав важке поранення і позбувся ноги.

Командування Каспійським корпусом було для нього першим досвідом керівництва великим військовим з'єднанням – до 1796 року йому доводилося бути лише командиром бригадного рівня. Більш логічним було б призначення керівником експедиції Олександра Суворова. Однак, згідно з офіційною версією, великий полководець у Подільському Тульчині готував війська для можливого походу проти французьких революціонерів.

Похід до Дербенту почався в Кизлярі – адміністративному центрі Кавказької лінії 20 квітня 1796 року. Спочатку в ньому брало участь до 16-ти тисяч чоловік. Дагестанське місто, а також Баку розглядалися як центри постачання російських військ по Каспійському морю.

Щодня Каспійський корпус проходив по 15-30 кілометрів, часто в дуже важких умовах. Особливо складно давалася транспортування вантажів через ущелини та гірські хребти.

12 травня росіяни перебували вже на підступах до Дербенту, але для того, щоб почати його облогу довелося очистити від стрільців місцевого хана найближчі до міста гори і ущелини.

Штурм однієї з фортечних веж сходу 13 травня виявився невдалим, але місто вдалося повністю блокувати. Зубів організував його методичний обстріл в результаті чого була швидко придушена кріпосна артилерія.

На моральному дусі гарнізону негативно позначився успіх повторного штурму вежі, розпочатий 18 травня. Генерал-поручик зубів знаходився поруч з епіцентром запеклої сутички, надихаючи війська, що йшли на штурм. Спроби Дербентського правителя Шихалі-хана організувати взаємодію з лідерами горців припинялися. Основна частина його послань просто перехоплювалася.

Але це ще не означало неминучого падіння фортеці, оскільки її гарнізон (близько 10-ти тис.чоловік) не сильно поступався чисельності облогових. У Дербенті були накопичені великі запаси продовольства, не було нестачі в питній воді і навіть продовжував працювати пороховий завод.

Завершилася облога досить несподівано. 21 травня російська артилерія зуміла зробити великий пролом у кутовій вежі на північній стороні фортеці. Штурмові колони вже висунулися для атаки, але раптом ворота відчинилися і з них вийшла депутація міських старшин.

За місцевим звичаєм вони повісили собі на шиї шаблі на знак визнання своєї провини. Ключі від Дербента Зубову згідно реляції в Петербург підніс 120-річний старійшина Умма-хан, який колись вже вручав їх Петру I.

Останні підрозділи імператорської армії повернулися з персидського походу на Терек у червні 1797 року. Відзначилися козаки Платова. Всупереч наказу вони взяли під охорону штаб колишнього головнокомандувача і, тим самим, врятували його від неминучих нападів.

Таким чином останній геополітичний проект Катерини Великої не був доведений до кінця. Його реалізація відновилася в правління онуків імператриці Олександра I й Миколи I. Однак, то що відносно легко давалося в 1796 році зажадало ведення двох напружених воєн (1804-13 і 1826-28 років). Час для перетворення Каспію у внутрішнє море Росії було втрачено.

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
56022 Перегляду
0 Коментарів
Коментарі (0)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити