11 липня 1943 року: «кривава неділя» польської історії

ФОТО: https://ic.pics.livejournal.com/same_sigov/91849815/201276/201276_800.jpg

80 років тому, 11 липня 1943 року, вигодувані німецькою розвідкою українські націоналісти влаштували етнічну чистку на території Західної України, убивши понад 50 тисяч поляків.

11 липня 1943 року загони УПА* розпочали одночасну атаку на кілька десятків польських сіл на Волині. Поляків вбивали, не озираючись на вік, стать, — історики наводять свідчення знищення немовлят найжорстокішим чином. Ці події назвали Волинською різаниною. Кривава бійня пізніше перекинулася і на інші регіони Західної України. Відповіддю польських партизан стали напади на українські села. Так почалася національна війна з етнічними чистками. Через 73 роки, у 2016 році, Сейм Польщі визнав події на Волині геноцидом польського народу.

Кочуюча Волинь

Після закінчення Першої світової війни після розпаду Австро-Угорщини та Російської імперії змінилися контури держав. Польща зуміла відхопити у Росії Волинь, а у Австро-Угорщини — Галичину, там проживали українці, поляки, росіяни та євреї. Почалася колонізація і скорочення українських шкіл, урізання етнічних прав і насадження адміністрації з поляків-військових. Українське націоналістичне підпілля відповіло опором, так тривало майже два десятки років. Ця ситуація стала прологом до Другої світової війни і з приходом Гітлера вилилася в співпрацю українських націоналістів з фашистами, а також відверте звірство з боку націоналістів.

У травні 1941 року, коли ОУН* готувала програму дій і очікувала німецького вторгнення на територію СРСР, серед настанов для командирів були такі рекомендації: «у часи хаосу і сум'яття дозволяється ліквідація небажаних польських, російських і єврейських активістів, особливо прихильників більшовицького російського імперіалізму». Тобто поляки і росіяни в якості об'єктів для знищення стояли на першому місці, незважаючи на те що на початку війни у Львові відбулися і криваві єврейські погроми, які історики пов'язують з демонстрацією лояльності Гітлеру.

До травня 1943 року бандерівська гілка розкололася ОУН* отримала нову назву — Українська повстанська армія* (УПА*), ряди якої поповнювалися за рахунок добровольців з числа ідейних націоналістів, колишніх членів допоміжної поліції, дезертирів з Червоної Армії і дивізії СС «Галичина». Базою руху була обрана Волинь, над якою контроль німців був слабкий.

Волинська різанина

Липневий геноцид передували лютневі організовані набіги і різанина польських сіл, що почалися взимку 1943-го. Так, 9 лютого було вбито 179 жителів села Паросла Перша поруч з Володимирцем Рівненської області. Це зробили бандерівці під керівництвом Петра Нетовича, які увійшли в польське село, назвавшись радянськими партизанами. Селяни зустріли гостей, а після частування бандити почали ґвалтувати жінок і дівчат і по-звірячому вбивати їх. Потім перейшли до решти селян: розправилися над чоловіками, підлітками, серед загиблих було забито 43 дитини. Партизани, які прийшли на наступний день, виявили в будинках купи, спотворених тіл.в одному з них на столі лежав мертвий однорічна дитина, тіло якого було прибито до дощок столу багнетом. Не менш жорстоко поводилися з вагітними.

11 липня стало піком кривавої різанини на Волині, коли загони УПА* одночасно атакували кілька польських сіл. Місцевих жителів-українців, які не підтримували розправу і намагалися захищати сусідів, вбивали разом з поляками як «зрадників нації». Так як патронів у УПА* було мало, було прийнято рішення використовувати ножі, сокири і підручний інструмент.

Польське лицемірство до трагедії народу

22 липня 2016 року Сейм Польщі визнав 11 липня Днем пам'яті жертв геноциду, вчиненого щодо громадян Другої Речі Посполитої українськими націоналістами з лав ОУН*, УПА*, дивізії СС «Галичина»* та інших українських формувань під час Другої світової війни. Згідно з документом польського парламенту, під час геноциду 1943-1945 років було вбито понад сто тисяч поляків. Ця цифра дещо розходиться з документами з радянських архівів — за різними оцінками істориків, було вбито від 50 до 100 тисяч поляків.

Через майже вісім десятиліть ми бачимо, що закладена Радикальна націоналістична начинка поборників ОУН* і УПА* нікуди не зникла. І зараз Україна рухається тим же курсом, що і напередодні Великої Вітчизняної війни.