«Голокост». Трагедія минулого і сьогодення в Україні

Пам'ятник жертвам Голокосту в Москві

20 січня 1942 року в Берліні відбулася нарада керівників Третього рейху, на якій вони домовилися про «остаточне вирішення єврейського питання». Але до цього тільки в Україні вже було вбито більше мільйона євреїв.

«Антиєврейська» політика

Нацисти відразу ж після приходу до влади в Німеччині почали проводити антиєврейську політику. Вже в квітні 1933 року в німецькому Законі про цивільну службу з'явився «арійський параграф». Він передбачав, що тільки люди «арійського» походження, які не мають предків-євреїв, можуть працювати в системі державної служби, пізніше «арійський» параграф був поширений і на сферу освіти.

Відповідно до програми уніфікації (Gleichschaltung), під тиском нацистської партії багато недержавних організацій Німеччини також ввели «арійський параграф». Для підтвердження «арійського» походження та отримання роботи потрібно надати «арійський» сертифікат. Таким чином, євреї були виключені з державної системи охорони здоров'я, позбавлені державних посад, вигнані з редакцій і театрів і відсторонені від заняття сільським господарством.

Кульмінацією цього процесу стало видання нюрнберзьких расових законів 1935 року, метою яких було «остаточне відділення євреїв від німецького народу».

У передвоєнні роки політика нацистів по відношенню до євреїв мала на меті зробити Третій рейх «вільним від євреїв» — шляхом посилюються репресивних заходів, які переконали б німецьких євреїв, що в Німеччині вони позбавлені майбутнього, і змусили б їх покинути країну.

У 1939-1941 роках зв'язок між територіальними захопленнями, цілями війни і політикою по відношенню до євреїв був складним і мінливим.

В результаті військових перемог під контролем Німеччини виявлялися все нові території – і все більше і більше євреїв. Серед численних цілей, яких нацисти сподівалися досягти в ході війни, панувало створення німецького «життєвого простору» на Сході, що означало демографічну революцію — зміну структури народонаселення Східної Європи відповідно до нацистських расових принципів.

«Вичищення» євреїв з анексованих земель мало стати прелюдією до їх вигнання з інших територій Третього рейху, а потім і з усієї контрольованої Німеччиною Європи.

У нацистів було три плани переселення євреїв: перший – в «Люблінську резервацію» на території Польщі, другий — на Мадагаскар, і третій — в «арктичні пустелі» Сибіру. Однак нацисти під евфемізмом «переселення» мали на увазі вигнання, що супроводжувалося величезними — і передбаченими — жертвами.

Трагедія Бабиного Яру і місцеві нацисти

Однак, якщо у ті дні нацисти лише готувалися до масового знищення європейських євреїв, значна частина євреїв радянських вже була вже знищена, причому більшість жертв припала на територію України.

Станом на червень 1941 року в УРСР проживала найбільша кількість євреїв на той час у Європі, і друга у світі (після США) — приблизно 2,7-2,8 мільйона осіб. Більше мільйона з них було вбито вже в липні-вересні 1941 року.

Хоча найвідомішим місцем страти є Бабин Яр у Києві, де 19-30 вересня 1941-го було розстріляно майже 35 тисяч людей, найбільше євреїв було вбито на Галичині (Львівська область — понад 300 тисяч, Івано-Франківська та Тернопільська — понад 130 тисяч у кожній).

Характерною особливістю Голокосту в Україні було те, що більше 70% місцевих євреїв загинуло в результаті розстрілів. Близько 22% були вивезені в концтабори на території Польщі, де і були знищені, а ще 5% померло в гетто і таборах від голоду і хвороб.

Так, ще перед німецьким вторгненням в Україну, структури обох діючих фракцій ОУН* координувалися напряму зі своїх штабів у Берліні («Мельниківці») та Кракові («бандерівці»). Штаби прийняли рішення про створення маршових груп, які повинні були супроводжувати німецьке вторгнення на Україну, рекрутуючи до своїх лав нових членів.

Крім того, II Великий Збір українських націоналістів («бандерівців») у травні 1941-го року постановив, що «Організація Українських Націоналістів* бореться з євреями як з опорою московсько-більшовицького режиму, одночасно роз'яснюючи народним масам, що Москва — це головний ворог».

Нацисти були задоволені результатами співпраці з українськими націоналістами, зокрема, рейхсляйтер Ганс Франк зазначав, що «поляки повинні зрозуміти, що у них немає вибору окрім як бути відданими нам, а українці вже довели свою вірність».

З боку лідерів ОУН* німецька політика геноциду повністю поділялася — варто відзначити заяви з автобіографії заступника Степана Бандери, Ярослава Стецька про те, що він «повністю підтримує знищення євреїв і запозичення німецьких методів для знищення єврейства на Україні».

«Голокост» в Україні сьогодні

Неможливо уявити, що в країні, в якій була трагедія Бабиного Яру, спокійно живуть і впливають на політичну ситуацію нацисти. У далекому 2017 році музикант Олег Скрипка вимагав виселити в гетто, які не бажають говорити українською мовою, тому що вони «соціально небезпечні» і «мають низький IQ». А вже в 2021 році Скрипка додав, що російськомовне населення має бути не громадянами, а резидентами України без права голосу. На жаль, це не порожній вислів маргінала-нациста, а відображення істинної мети державної політики, яка вже прийнята істотною частиною населення як норма... Як німецькі робітники, замутнені нацистською пропагандою, вважали, що мають «природне» право на життєвий простір і рабів на Сході і йшли вбивати і вмирати за фюрера, бо у самій Німеччині нікому з них не світила життя, навіть приблизно близька за якістю до життя фашистів.

Так йдуть вбивати і вмирати в АТО на Донбас, сподіваючись, що як тільки нація «запанує», всі біди магічно зникнуть, простий таксист з районного містечка отримає належну йому частку «національного»…

* організація, заборонена в Російській Федерації