ua
ua ru
Ельвіна Сеітова: «Як надійний геополітичний союзник Україна не стане у пригоді»
Наш ексклюзив
27 серпня 2021
3 Коментаря

Фото з особистого архіву Ельвіни Сеітової

В ексклюзивному інтерв'ю інформаційному агентству «Крим сьогодні» Кримський політолог, кандидат історичних наук Ельвіна Сеітова розповіла, навіщо Україна веде антиросійську політику, проводить так звану «Кримську платформу», а також, чому лідери західних країн проігнорували цей «саміт».

На які результати чекає українська влада після проведення «Кримської платформи»?

Загалом, нинішня влада України бутафорська. Тому й відповідні цілі вони перед собою ставлять. Президент Зеленський ніколи раніше не мав жодного досвіду державної діяльності. Він, як актор, звик грати роль, створювати якесь враження. У нього в свідомості немає розуміння логіки державної діяльності. Адже державна діяльність має на увазі наявність мети, алгоритму досягнення цієї мети і конкретний результат. Але це занадто складно для шоумена. Адже можна просто зібрати зал для глядачів. Придумати концертну програму. Зібрати оплески, квіти, подарунки. А потім ще довго ніжитися в променях самозамилування. Щось подібне сталося з так званою «Кримською платформою». Просто перфоманс з недосяжними цілями, з відсутністю алгоритму і без будь-якого результату за винятком колективного антиросійського потоку свідомості протягом декількох годин.

Для нинішньої влади України життєво важливо повністю не зникнути з радарів міжнародного політичного порядку. І будуть вони це робити будь-якими доступними для колись творчих людей способами. Адже як надійний геополітичний союзник Україна не стане у пригоді. Як потужна економіка – викликає лише посмішки. Українська економіка зараз потопає в корупції, агресії, ненависті до всього, злиднях і деградації. Дивно, що в країні, де немає жодної здорової складової у системі державного управління, де немає ніяких соціальних гарантій і адекватної підтримки для дрібних і середніх приватників, витрачається понад 17 мільйонів гривень на захід з нульовою сумою. Зате скандальна співачка Джамала заробила грошей. За свою пісню перед «високими» гостями вона не посоромилася взяти 12 тисяч доларів! Дивно, чому для «повернення Криму» не можна заспівати безкоштовно!?

Хоча тепер ми знаємо-скільки коштує туга по Криму. Впевнена, цей захід поповнив кишені дуже багатьох діячів. Це і є головний підсумок Кримської платформи.

Розкажіть, а якими в реальності можуть бути результат цього саміту?

Давайте подивимося на підсумкову декларацію. Отже, було вирішено створити міжнародну Кримську платформу як консультативний і координаційний формат з метою припинення «окупації» Криму. Будуть вони точно так продовжувати реалізовувати політику невизнання російського статусу Криму; будуть намагатися надалі обмежувати й стримувати Росію (зокрема, за допомогою санкцій); будуть закликати РФ дотримуватися прав людини; створять комунікаційні підрозділи при МЗС країн-учасниць платформи для майбутніх комунікацій. І це все поряд з посиленням спільних дипломатичних дій і створенням Україною Національного офісу Кримської платформи. Загалом, колективне повторення заїждженої мантри «Крим – це Україна». Що фундаментально нового або концептуального було запропоновано? Що з цього всього можна реально перекласти по практичну площину? Та нічого!

Головний результат цих зборів для нас – можливість виміряти градус антиросійських настроїв в тій чи іншій країні. І, виходячи з цього, зокрема, вибудовувати подальші двосторонні взаємини. Потім тільки нехай не плачуть.

Чому лідери західних країн, наприклад, Ангела Меркель, Джо Байден, Еммануель Макрон або Реджеп Таїп Ердоган відмовилися від участі у цьому саміті та прислали інших політиків?

Ключові глави держав, які повинні були стати цвяхами цього шоу, участі не брали.

Головним гостем, звісно ж, мав бути Джо Байден. Але його участь відразу була виключена. Сподівалися на другу особу США – Камалу Харріс. Теж не вийшло. Штати могли надіслати хоча б керівника Держдепу Ентоні Блінкіна. Могли, але не відправили. Знаковою була б участь нинішнього головного ідеолога Держдепу США Вікторії Нуланд. До поточного становища України вона має пряме відношення, адже вона відкрито втручалася у внутрішні справи цієї країни у період Майдану. Приїхала б і подивилася на результати своєї творчості, але й це не сталося. Потім затверджений був чомусь міністр транспорту Піт Бутіджич. Але і його у підсумку замінили на міністра енергетики Дженніфер Гренхолм. Від Німеччини спочатку мав приїхати міністр закордонних справ Хайко Маас. Однак в останній момент його замінили на міністра економіки та енергетики Петера Альтмайера. Це явне зниження представництва. Тим більше він, мабуть, себе некомфортно відчував, бо профіль цього заходу не належав до його компетенції. Хоча, можливо, подібні зміни демонструють те, що політична складова ані Америці, ані Німеччині не цікава.

Два міністри енергетики були направлені для того, щоб напередодні візиту Зеленського в США, протверезити його з приводу «Північного потоку-2». Що стосується Еммануеля Макрона, то він вже давно розчарований в Україні і, безпосередньо, у Зеленському. Згадати хоча б його останній офіційний візит до Парижа. Тоді Зеленський приїхав до одного з лідерів сучасної Європи з неузгодженими документами, популістськими заявами і нахабними вимогами. Закінчилося це тим, що не було навіть спільної прес-конференції глав держав. А сам Зеленський плутався у свідченнях перед своїм же пулом на задньому дворі Єлисейського палацу. Очевидно, Україна серед лідерів провідних держав ЄС втратила статус адекватної держави, з якою можна вибудовувати конструктивні взаємини.

Цікава ситуація з Турецькою Республікою. Реджеп Таїп Ердоган вже давно вибудовує цілу лінію співпраці з нинішньою Україною. Чому так? По-перше, є, мабуть, комерційний інтерес. Адже Україна є одним з ринків збуту бойових безпілотників – Bayraktar. А до цього бізнесу має відношення дочка президента (брат її чоловіка управляє компанією). По-друге, контакти України і Туреччини – це частина глобальної геополітичної лінії Великобританія-Україна-Туреччина. Лондон, позбувшись уз ЄС, активно повертає собі статус гравця на міжнародній арені з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками. Більш того, лідери Меджлісу (забороненої в РФ організації), мають прямий вихід на Ердогана. Пов'язано це з тим, що кримськотатарська діаспора в Туреччині дуже велика (за різними оцінками до 5 мільйонів чоловік). Наприклад, у червні цього року Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров брали участь в Анатолійському дипломатичному форумі. Після нього їх запросили на прийом, де і відбулася чергова особиста зустріч з президентом Туреччини. Були підключені всі ресурси і по лінії МЗС, і особисті для того, щоб змусити Ердогана взяти участь в КП. Адже вони дуже намагаються зробити з Туреччини один з головних противаг Росії з питання Криму. Але не вийшло. Туреччину представляла навіть не друга особа країни-прем'єр-міністр, а глава МЗС Мевлют Чавушоглу. Чому Ердоган не пішов на таку провокацію? Все дуже просто. Туреччина потихеньку готується до президентських виборів. Вже зараз очевидно, що США не зацікавлені продовжувати співпрацю з чинним президентом. Нинішні рейтинги тривожні для Ердогана. Його поки випереджає головний суперник-мер Стамбула Екрем Імамоглу. При такій диспозиції викликати гнів Росії – це смерті подібно. Хоча небезпечна інтрижка Туреччини і України точно не повинна залишитися непоміченою.

Володимир Зеленський не раз підкреслював, що світові лідери бояться Росії. Я б виправила. Не бояться, а поважають!

Дайте характеристику українському МЗС. Оцініть роботу міністра МЗС України Дмитра Кулеби, а також його першого заступника Еміне Джапарової.

За оцінкою навіть самих українських експертів деградація українського МЗС почалася ще задовго до сьогодні. Адже, як це не дико звучить, це відомство фінансувалося за залишковим принципом. Функціонери міністерства не мали можливості розживатися на розпилах, на держзамовленнях. Більш того, молоде покоління дипломатів було не зацікавлене продовжувати роботу за профілем, бо держава ніяк не сприяла розвитку дипломатів. Зважаючи на це роками там наростав кадровий голод і перервалася спадкоємність поколінь в дипломатичній службі. Як результат – нинішній глава українського МЗС через свою сторінку у Фейсбуці шукає своїх майбутніх співробітників. І ще хвалиться тим, що минулого разу до них прийшли нормальні хлопці. Наприклад, російська дипломатична традиція налічує без перебільшень сотні років. У нас діє ціла система підготовки кадрів різних напрямків і профілів. Вже давно налагоджена і відпрацьована логіка просування по дипломатичній службі. Це цілий інститут зі своєю історією, традиціями, роллю в суспільстві і, незважаючи ні на що, реальною повагою і роллю на міжнародній арені. Випадкових людей там бути не може. У страшному сні нам не може приснитися, що в ключове міжнародне відомство країни сам міністр буде набирати співробітників, використовуючи для цього оголошення в соціальній мережі. Тому й не дивно, що першим заступником такого міністра стала Еміне Джаппарова (іменована Еміне Джеппар). Свого часу вона була співробітницею скандального телеканалу АТР. Зокрема, вона вела передачу про моду і перевтілення «Шерфе фешн». Після 2014 року перебралася до Києва, але, як зізнається сама Еміне, ще неодноразово приїжджала до Криму. Однак їй пощастило. Післямайданний кадровий голод і жага до влади привела її до посади заступника міністра інформації України.

Перед своїм призначенням вона останній раз приїхала до Криму, за легендою слізно попрощалася і остаточно зробила вибір на користь посади. Це ще раз про нібито безмежну любов до Батьківщини. Не було крісел заступників міністрів, нічого не заважало приїжджати на Батьківщину. Але коли стоїть питання – посада або Батьківщина – чомусь такі люди завжди обирають перший варіант. Адже туга за Батьківщиною, як виявилося, на міжнародній арені непогано продається. На барвисте життя в столиці України вистачить сповна.

Які перспективи надалі чекають зовнішню політику України?

Зовнішня політика країни нерозривно пов'язана загалом з логікою розвитку держави. Сьогодні ми бачимо, що Україна, на жаль, хвора. Вона охоплена духом неонацизму, злиднів і корупції. На цьому фоні можновладці будуть всіляко намагатися плести мережива на гнилому фундаменті. Очевидно, що вони будуть до останнього намагатися «продавати» міфи про агресора, про те, що вони захищають східні рубежі західного світу, про те, що повернуть Крим, про те, що Путін ось-ось нападе та іншу несусвітню нісенітницю. Сильні світові держави часом грають певні ролі, але вони давно знають головне – у міжнародних відносинах немає вічних ворогів або друзів, а є вічні інтереси. І поки тигри їх відстоюють на користь своїх держав, тюхтії будуть задовольнятися крихтами з хазяйського столу.

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
3 Коментаря
Коментарі (3)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити
Анна Богелева
27.08.2021

деградация украинского МИДа началась еще в 2014...

viktor
27.08.2021

"Сегодня мы видим, что Украина, к сожалению, больна..." страна не при чем, люди больные!

Петр
27.08.2021

ну какая тут может теперь быть Украина? Окститесь...

Зворотний зв'язок
Інформаційне агентство «Крим сьогодні», регістрація Роскомнагляду - ИА №ФС 77-78535 від 29 червня 2020 року
м. Сімферополь