Історія радянських воїнів у афганському конфлікті

Фото: ТАСС

15 лютого 1989 генерал-лейтенант Борис Громов, командувач Обмеженим контингентом радянських військ у Афганістані (ОКСВА), зістрибнув з бронетранспортера та пішки перетнув міст через річку Амудар'я, яка відділяла Афганістан від Радянського Союзу. Так символічно завершилося виведення радянських військ з ДРА. Минали роки і десятиліття. Сьогодні 15 лютого офіційно відзначається у Росії як День пам'яті про росіян, які виконували службовий обов'язок за межами Вітчизни.

Війна в Афганістані – найвідоміший масштабний приклад участі радянської армії у бойових діях за межами країни. За весь час Афганської війни у ній брали участь 525,5 тисяч солдатів та офіцерів Радянської Армії, 95 тисяч військовослужбовців та співробітників прикордонних військ КДБ і органів державної безпеки, внутрішніх військ МВС та міліції.

За офіційними даними, Афганська війна коштувала радянському народу 15 052 загиблих, 53 753 поранених, 417 зниклих без вісті. Зовсім молоді хлопці гинули в далеких афганських горах, поверталися додому з важкими пораненнями.

Ситуація в Афганістані

27 квітня 1978 року у результаті революції в Афганістані до влади прийшла Народно-демократична партія (НДПА) соціалістичного спрямування. Проголошена Демократична Республіка Афганістан (ДРА).

Вищим органом влади країни стає Революційна рада на чолі з генеральним секретарем центрального комітету НДПА Нуром Мухаммедом Таракі. 5 грудня 1978 року він підписав з СРСР Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво. У 1979 року Таракі вбили змовники на чолі зі своїм заступником Хафізуллою Аміном, який оголосив себе новим керівником держави. При Аміні, зміцнює свою владу за допомогою масових репресій, НДПА, ідеологія якої і раніше не знаходила широкого відгуку у жителів Афганістану, які сповідували загалом ісламські цінності, все більше втрачала свою популярність. У країні почалася громадянська війна, озброєну боротьбу з соціалістичним урядом почали так звані моджахеди ("борці за свободу") - бойовики різних ісламських опозиційних угруповань. Зброю і боєприпаси їм поставляли країни - члени НАТО, арабські монархії Перської затоки, Пакистан, Іран і Китай. На території Пакистану і Ірану розташовувалися тренувальні табори, де моджахеди проходили бойову підготовку.

Рішення про введення військ

12 грудня 1979 року генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв і спеціальна комісія Політбюро ЦК КПРС прийняли рішення ввести до Афганістану радянські війська «з метою надати міжнародну фінансову допомогу дружньому афганському народу, а також створити сприятливі умови для заборони можливості анти-афганських акцій з боку сусідніх держав». Обґрунтуванням рішення були стаття 4 радянсько-афганського Договору про дружбу, добросусідство і співробітництво від 5 грудня 1978 року, стаття 51 Статуту ООН (щодо права держав на самооборону від зовнішньої агресії) і прохання керівництва Афганістану про надання військової допомоги. Згідно з директивою міністра оборони СРСР Дмитро Устинова від 24 грудня 1979 року, радянські війська повинні були розташуватися у ДРА гарнізонами і взяти під охорону важливі об'єкти. Спочатку участь їх у військових діях з ісламістської опозицією не передбачалося.

Росія - велика держава, тому навряд чи вдасться хоча б тривалий час обходитися без присутності російських військовослужбовців за кордоном. На жаль, але це один з невід'ємних компонентів, що забезпечують країні статус держави світового рівня. Тому люди, які захищають безпеку і інтереси країни за кордоном, були і будуть завжди.