Za Победу

Крим в поетичній та художній творчості Максиміліана Волошина

30 травня 2019
Крим в поетичній та художній творчості Максиміліана Волошина

На фото Максиміліан Волошин

Взаємозв'язок і взаємодію української та російської культур можна проілюструвати багатьма прикладами. Сьогодні ми зупинимо свою увагу на ролі та значенні особистості й творчості відомого російського поета українського походження, представника Срібного століття російської поезії. Максиміліан Волошин, який недарма вважається поетичним першовідкривачем Криму, народився 28 травня 1877 в Києві. Предки Волошина по батьківській лінії - запорізькі козаки, з материнської - обрусілі німці. Після смерті батька Максиміліан з матір'ю жили в Москві.

Видатний поет і художник, філософ і критик значну частину життя провів у Криму. Будинок в Коктебелі, в якому мешкав Максиміліан, став поетичної Меккою, яка притягувала творчих людей з усієї Росії. Тут гостювали Марина Цвєтаєва, Валерій Брюсов, Михайло Булгаков, Вікентій Вересаєв, Максим Горький, Петро Кончаловський та багато інших непересічних особистостей. Сьогодні будинок Волошина - один з найбільш відвідуваних літературно-художніх музеїв Криму.

Остаточну осмисленість образ Кіммерії придбав у поета в віршованому циклі «Киммерійська весна» (1910-1926) і в статтях про творчість феодосійського художника Костянтина Федоровича Богаєвського. «Кимерії, - писав Волошин, - я називаю східну область Криму від древнього Сурожа (Судака) до Босфору Кіммерійського (Керченської протоки), на відміну від Тавриди, західної його частини (Південного берега і Херсонеса Таврійського)». «Киммерійська весна» вже своєю назвою говорить про оптимізм та радісний, гармонійний світогляд. Цей цикл є, мабуть, найкращим зібранням творів кіммерійської тематики, в ньому пейзажні замальовки поета знайшли витонченість і віртуозність.

Крім того, що Волошин був поетом і перекладачем, літературним і театральним критиком, він ще був й прекрасним художником і мистецтвознавцем. Спочатку коктебельську природу він втілював в тих формах, в яких нещодавно зображував природу Кастилії. Але поступово відходить від стилізації. Можливо, можна пояснити тим, що, оселившись в Коктебелі, Волошин став писати картини з натури. Це були картини значних розмірів, виконані темперними фарбами на аркушах картону. Він написав лісисті схили Кара-Дагу восени в іржаво-вохристих тонах з ліловим, писав він і скелястий силует гори Сююрю-Кая, і руїни саманної хатини на тлі рівнинного пейзажу, та інші види, що подобалися йому у Коктебелі.

Жовтнева революція і Громадянська війна застали його також в Коктебелі, де він робив все, «щоб братам перешкодити себе губити, один одного винищувати». В одній з монографій про творчість поета ми можемо знайти такі рядки: «Жовтень він сприйняв багато в чому невірно, зайнявши позицію «над сутичкою», закликаючи «бути людиною, а не громадянином». Така позиція поета, на наш погляд, скидається на позицію М. А. Булгакова, А. Платонова і багатьох інших діячів мистецтва, які не хотіли насильства та крові, які несла з собою революція. Така позиція могла б існувати і зараз в умовах громадянської війни в Україні. 22 листопада 1919 року Волошин написав вірш «Громадянська війна».

Одни восстали из подполий,

Из ссылок, фабрик, рудников,

Отравленные тёмной волей

И горьким дымом городов.

 

Другие из рядов военных,

Дворянских разорённых гнёзд,

Где проводили на погост

Отцов и братьев убиенных.

Одни идут освобождать

Москву и вновь сковать Россию,

Другие, разнуздав стихию,

Хотят весь мир пересоздать.

В тех и в других война вдохнула

Гнев, жадность, мрачный хмель разгула.

 

А я стою один меж них

В ревущем пламени и дыме

И всеми силами своими

Молюсь за тех и за других.

Це ода про неприйняття зла і насильства. Це те саме, що керувало пером М. Шолохова, який зобразив жах братовбивчої громадянської війни в «Донських оповіданнях». Муза Волошина виявилася чутливою не лише до дивовижну природу Криму, а й до колізій історії нового часу. Це була епоха воєн та революцій. Але навіть в цьому світі, що роздирається протиріччями, розколотому, братовбивчому світі поет шукав гармонію, мужньо протистояв терору, всілякого насильства над особистістю, авторитарними режимами, жорстокістю.

Поет залишився в історії, як людина, яка бачила своє покликання в тому, щоб допомагати гнаному: «і червоний вождь, і білий офіцер» знаходили притулок під його дахом. Цвєтаєва ж, відгукуючись на звістку про смерть поета, писала: «Творчість Волошина - щільна, вагома, майже як творчість самої матерії, не з тими силами, що надходять зверху, а із тими, що подаються тією ... спаленою, сухою, як кремінь, землею, якою він так багато ходив...».

Автор: Анастасія Огнева

Позиція редакції може бути оголошена тільки головним редактором. Думка авторів та запрошених гостей може відрізнятись від позиції нашої редакції.
1644 Перегляду
0 Коментарів
Коментарі (0)
Залишити коментар
Iм'я
Коментар
Захисний код
Оновити