Тактичний прорахунок «Рейкової війни»

Операція «Рейкова війна» - кодове найменування операції радянських партизан, що проводилася з 3 серпня до 15 вересня 1943 року на окупованій території РСФРР, БРСР і частини УРСР. Була покликана надати допомогу Радянській Армії в завершенні розгрому німецько-фашистських військ в Курській битві 1943 року й розвитку загального наступу.

Помилки операції

У наказі 0042 від 14 липня 1943 р. Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) наказував: «перебивати рейки  на основних магістралях, запасних, під'їзних, допоміжних, деповських коліях, знищувати запасні рейки ...». ЦШПДР помилково вважав, що противник відчуває нестачу рейок. Підрив рейок тому здавався дуже привабливим, простим і доступним способом боротьби. Але у противника був надлишок рейок, німці зварювали їх ночами і замінювали днем, а потім придумали 80-сантиметровий схемний місток і стали по ньому пропускати потяги: адже під час вибуху 200-грамової шашки вибивалося всього 25-40 см рейки.

У 1943 р. пройшли дві операції «Рейкової війни». Перша почалася в ніч на 22 липня брянськими партизанами, а загальна багатоденна почалася в ніч на 3 серпня і тривала до 16 вересня. Друга операція, названа «концертом», почалася 16 вересня і тривала до 1 грудня. Планований «зимовий концерт» не відбувся через брак у партизан вибухівки.

Результати

Бажаних результатів все це не дало. Рух на залізницях було перекрито повністю тільки в тилу групи армій «Центр», але всього на три доби, з 3 до 6 серпня. Більш того - перемикання основних зусиль партизан на підрив рейок при нестачі вибухівки привело до скорочення аварій поїздів, і в кінцевому рахунку сприяло збільшенню пропускної здатності доріг, але в той же час ускладнило відновлення залізниць нашими військовими залізничниками в ході наступу.

На підрив рейок в серпні та першій половині вересня партизани витратили близько 50 тонн вибухових речовин. Цього було достатньо для того, щоб пустити під укіс щонайменше 1500 поїздів. Це зрозуміли деякі з партизанських командирів, і з вересня вони почали скорочувати підриви рейок, одночасно збільшуючи число аварій.

Що потрібно було змінити?

Боротьба з ворожою армією для партизан може вестися тільки організацією катастроф, підривом автомашин і бронетехніки мінами і, за сприятливих умов, нападами із засідок. Бої партизан з частинами вермахту в його тилу були пов'язані для партизан з великими втратами, більшими ніж на фронті. Два українських і шість ленінградських партизанських полків, вступивши в пряме бойове зіткнення з окупантами, не дивлячись на героїзм, були розгромлені.

Експлуатована залізнична мережа противника на 1 січня 1943 р. становила 22 тис. км. Партизани майже без втрат здійснювали диверсії на дільницях, де на 100 км доводилося не менше двох тисяч ворожих солдатів. Так охоронялися лише найбільш важливі ділянки доріг. Якби партизани здійснювали диверсії на всьому протязі, і противник довів щільність охорони до полку на кожні 100 км, то загальна чисельність охорони залізниць на окупованих територіях перевищила б 400 тис. Чоловік - але і вона не рятувала б залізницю від партизан-диверсантів.

Як було відомо зі свідчень німців і з розвідданих, найбільш критичне становище у противника було з паровозами. При відході Червоної Армії паровози були евакуйовані або виведені з ладу. Гітлерівське командування було змушене збирати локомотиви на дорогах всієї Європи, не гребуючи найвідсталішими, і гнати їх на Схід. З'явився так званий ерзац-паровоз М-50, який стали випускати паровозобудівні заводи Німеччини для східних залізниць. Паровозний парк катастрофічно зменшувався від ударів партизанів, авіації, сил Опору на Заході, а також від зносу.

Найбільший перерву в русі потягів досягається не помилковою «рейкової війною», а руйнуванням мостів і катастрофами складів. Так як мости сильно охоронялися, взимку можна було паралізувати рух одночасним виведенням з ладу водопостачання в якійсь зоні. Руйнування лінії зв'язку - таке ефектне - ускладнювало роботу транспорту, але не припиняло її на довгий термін.